Командир "Птахів" про ситуацію в Магурі: Біль, єдність та відповідальність

Сьогодні я хотів би поговорити про інше, важливе, про риторичне "що робити?". Але цю розмову ми перенесемо на завтра. Сьогодні ж моєю метою є висловитися стосовно оприлюдненої ситуації у Магурі крізь призму нашого підрозділу – "Птахів".

Я – командир підрозділу, який наша Команда збудувала з взводу до бригади БПС за три роки повномасштабної війни, безперебійно виконуючи бойові завдання на всіх наявних смугах фронту. Я – командир Команди, чиї Козаки з першого дня серпня і по сьогодні працюють на курському напрямку, стримуючи ворога від наступу на Суми та відволікаючи його від Харкова та киплячого Донбасу.

Щоразу біль пронизує мене. Сльози нишком течуть за кожним полеглим чи пораненим Птахом. Але, стиснувши щелепи, ми щохвилини робимо те, під чим підписалися три роки тому – даємо опір ворогу. Разом, в умовах кругової добровільної солідарної поруки та відповідальності.

Кожен комбат нашої 414 бригади, заступники комбрига і комбриг – усі без винятку – не кадрові військові. Ще вчора вони були сержантами, а сьогодні – молодші лейтенанти. Кожен – Батько та ментор своєї Команди, свого батальйону. Кожен комбат і донині літає у бойових екіпажах, знає всі тонкощі тактики, планує операції та проводить аналіз як успіхів, так і помилок. І найголовніше – кожен з нас приймає на себе відповідальність за збереження життя особового складу.

Ми вирішуємо всі питання на лінійному рівні, у діалозі та консультаціях. Ми маємо чітку позицію щодо безглуздих завдань, що іноді надходять, але завжди пропонуємо обґрунтовану альтернативну, більш дієву версію.

‼️ Ми не скаржимося і не виносимо сміття з хати. Ми розбираємо це сміття у стодолі бригади – тоді й виносити нічого.

Кожен Воїн бригади має прямий контакт комбрига та чітку настанову звертатися безпосередньо з будь-яких питань, що потребують втручання. Нехай плюне мені в обличчя той, хто заперечить цей факт. Кожен Воїн бригади щоденно отримує детальний звіт про результати доби: і пілот, і кухар, і діловод, і автомеханік. Це наша мікрофлора та культура співіснування і спільної боротьби.

Ми лагідно позбавляємося лише пʼяниць, наркоманів та нероб, симулянтів та військових гастролерів, яких до нас занесло переводами. Така вона – криза росту.

Нехай це залишиться тут, як альтернативна форма побудови середовища військового організму. Якщо не підійде нікому – залишиться тільки нам.

Магура будувалася з чистого аркуша, якщо не помиляюся. Будувалася яскраво та перспективно. На Оріхів з бойовим хрещенням теж заходила яскраво – ми перших 48 годин були свідками (доки на Урожайку до морпіхів нас не перекинули) – я такої кількості та якості іноземної техніки побачив вперше і, можливо, востаннє за час війни. Міць та Сила!

Чому ж не вперше, у момент болю чи сварки, виникають публічні демарші командирів зі звинуваченням всіх і вся? Я не знайшов у мережі позиції комбрига, можливо, погано шукав, і вона є. А можливо, це просто опущені руки чи нездатність обґрунтувати та відстояти власну позицію. Що, на мій погляд, не виправдовує ні факту демаршу, ні його оприлюднення. Зате це дає привід для хвилі сварок як в "експертному" середовищі, що хайпує, так і працює на користь ворога, який вміє оперативно присмоктатися і телескопіювати, підкладаючи дрова у топку.

У будь-якому випадку, форму оприлюднення демаршу я засуджую, і нехай це залишиться моєю субʼєктивною думкою. Окремо, що стосується будь-чиїх дітей. Навіть дітей хробачих, територіями котрих ми зараз таксуємо Очима та Жалом.

Система оновиться, адаптується під виклики та сформується у нову доктрину – іншого шляху немає. Більше того, у світі поки поточної адаптованої доктрини не існує. Вона пишеться. Кровʼю, але з головою. Звісно, для цього потрібні командири. І ця війна народила таких командирів. Чимало, в усіх родах військ. Інакше звідки б "Птахи" так розгорнулись? 12 комбатів у "Птахів". І ротних відповідно. Жодного приставленого ззовні.

Сподівання на корпусну систему та на правильних її Командирів. По пʼять бригад в одні руки, фіксована смуга, гарна перспектива організації взаємодії, ніяких "свій-чужий, приданий чи приставлений".

Не знайомий з усіма майбутніми комкорами, але одного з них знаю.

Роберт Бровді – позивний "Мадяр".

Ця стаття порушує важливі питання щодо взаємодії в армії, відповідальності командирів та реакції на критичні ситуації. Наш сайт відкритий для конструктивного діалогу та запрошує читачів висловити свою думку в коментарях.