Закарпатські пенсіонери змушені підробляти

Зараз усім нам непросто. Війна, безгрошів’я, купа особистих проблем. Але якщо молоді ще мають можливість знайти підробіток, то літні люди переважно живуть за виплати держави. А пенсіонерів на Закарпатті більше 270 тисяч! Велика частина з них отримує мінімальну пенсію – трохи більше 2 тисяч гривень.


Як виживають наші земляки? Як заощаджують? Як умудряються вкластися з витратами у такі скромні суми?

Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив»

Пенсії трохи підвищують

Українцям пенсії потроху підвищують. Щоправда, суми зовсім невеликі.

Як наголосила на брифінгу начальниця Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Анастасія Пентек, через збільшення розміру мінімальної зарплатні, пенсії також у цьому році зросли. Остання доплата була у жовтні.

«На 124,9 грн. отримують більше ті, хто досяг 65-річного віку і має страховий стаж 35 років для чоловіків і 30 для жінок. Для цих людей пенсія не може бути меншою ніж 2680 гривень. А таких у нас у області 41,2 тисячі. На 300 гривень більшу суму із жовтня мають ті, кому за 70. Вони повинні мати не менше 25 років стажу – чоловіки і не менше 20 – жінки. Але знову ж таки є умова, щоб розмір пенсії не перевищував 2500 гривень, а у осіб, яким більше 80 років – 2600 гривень. Такі доплати отримали більше 95 тисяч краян», – розповіла очільниця ГУДПУ у Закарпатській області.

Також вона додала, що вже з грудня саме Пенсійний фонд займається призначенням та виплатою субсидій і пільг на комунальні послуги.

Що думають про підвищення закарпатці?

А що про доплати думають наші земляки. «Карпатський об’єктив» опитав людей із різних куточків області.

«Це – копійки. Із таких грошей жити важко. Але розумію ситуацію, бо зараз у нас у державі біда. Тож викручуємося з чоловіком, як можемо! Тепер головне – мир, а інше – якось буде», – каже Марія Рудова із Ужгорода.

«Для мене це було приємною несподіванкою. Сума незначна, але й це добре. Хоч на ліки буде. Загалом я вже призвичаївся до такої пенсії. Допомагають діти, спасибі їм за все!», – зізнається Дмитро Швардак із Мукачева.

«Зараз за такі кошти практично нічого не можна купити. Ціни на все суттєво зросли. М’ясо майже не купую, бо не вистачає грошей. Піду на ринок і половину пенсії залишу за один день там. Про те, щоб щось купити, окрім продуктів, і мови бути не може», – нарікає хустянка Оксана Король.

«Пенсія мізерна. Але на все потрібно дивитись по-філософськи! Дехто зараз залишився взагалі без будинку, без даху над головою, втратив абсолютно все, нажите роками. Ми ж спимо у теплому ліжку, маємо що їсти, тому гріх на щось нарікати. Переможемо – будемо думати і про покупки, і про все інше», – життєрадісно рапортує Василь Томишин із Виноградова.

«Доплата просто смішна. За 100 з гаком гривень навіть кілограм курячого філе не можна купити. Стільки років працювала і на заслуженому відпочинку почуваюся жебрачкою. Рятує те, що донька за кордоном і щомісяця надсилає мені певну суму. З голоду не помремо, бо є город, є господарство. Але після перемоги державі варто переглянути розміри пенсій!», – запевняє Ірина Сойма з Тячева.

Де і ким підробляють пенсіонери

Аби вижити, частина наших пенсіонерів змушена шукати підробіток. Вибір у нашому краї невеликий, адже рівень безробіття є високим навіть серед працездатного населення. Тож де і ким підробляють наші земляки?

У містах, звісно, ситуація в цьому плані краща, бо хоч є можливість знайти роботу.

«Мені 67 років. Сили ще маю, але з пенсії прожити не можу. Чоловік багато хворіє, потрібні гроші на ліки. А це – великі суми щомісяця! Препарати дорогі! У дітей зарплати невеликі. Від них брати гроші не хочу. Стараюся ще допомогти їм. Маю город, роблю на зиму різну консервацію. Заготовили картоплю, капусту, яблука. Гріємося дровами. Купили влітку. Щоб не бути ні від кого залежною, влаштувалася вечорами прибирати у приватного підприємця офіс. Платить непогано, роботи небагато. Із пенсійних виплат би не вижила. А так – маю можливість ще й переселенцям допомогти, і армію підтримати, і онукам солодощі купити!», – розповідає «Карпатському об’єктиву» хустянка Тамара Вовканець.

Однак у селах жінки у відчай також не впадають!

«Маємо землю, вирощую городину, продаю. Ходимо в ліс по ягоди, гриби! Підробіток можна знайти фактично цілий рік! Взимку продаю горіхи! Перед Різдвом вони йдуть гарно. Користуються попитом і домашні яйця. У мене майже 100 курей. Звісно, їх і годувати потрібно, але вони несуть, як зараз модно жартувати «золоті яйця». Є в мене і корова. Продаю молоко, домашній сир, сметану. Фактично живу із торгівлі та городу. Для нас це добре, бо продукти купувати практично не потрібно. Та й усе їмо натуральне, не оброблене хімією. Якщо Бог дає здоров’я, треба працювати! Тоді буде і на хліб, і до хліба! Мені майже 70 років, але на одну пенсію ніколи не сподівалася, завжди працювала у поті чола, щоб не соромно було гостей покликати!», – каже Олена Ковач із Тячівщини.

На Іршавщині взагалі земля є основною годувальницею.

«У нас теплиці. Працюємо цілий рік, навіть взимку. Перепочинок – кілька тижнів. Мені 68 років. Пенсія невелика, але дякую Богу і за неї! Я сподіваюся передусім тільки на власні сили. У нашій родині все робиться гуртом, тоді робота кипить. Не звикла нити і нарікати на життя. Нікому нічого в рот із неба не паде! Аби щось мати, потрібно працювати. Продукцію часто від нас скуповують гуртом. Сама продаю рідко. Маємо постійних клієнтів. Звісно, не розкошуємо, але й ні у чому в нас потреби також немає. Я звикла до праці, без неї не уявляю життя. Взагалі у нас люди дуже працьовиті, такі ніде у світі не пропадуть! Навіть якщо немає роботи, можна придумати чим зайнятись і мати з чого жити. Безвихідних ситуацій не буває!», – переконує Наталія Бонь.

А більш спритні пенсіонери умудряються знайти підробіток навіть у інтернеті!

«Ми з донькою продаємо одяг через соціальні мережі. Це не займає багато часу, але приносить стабільні прибутки. Ходити кудись на роботу в мене давно немає сил, а так – є і заняття, і заробіток. Усе опанувала швидко, а продавати люблю взагалі. Усе життя в торгівлі працювала. Звісно, із пенсії б не вижила. Ми живемо у квартирі, городу немає, худоби також. Усе купую. Тим не менше, якось на все вистачає. Справу започаткувала моя донька, коли була у декретній відпустці, але в основному з клієнтами працюю саме я, бо в неї ще мільйон інших справ на голові. Мені подобається моє заняття. Це – і заробіток, і таке собі хобі, і можливість поспілкуватися з новими людьми. Були спроби мене обманути, потрапляла і на шахраїв…. Утім, на щастя, все обійшлося. Радію, що у 64 роки ще маю енергію і запал. Чоловік теж не сидить без діла. Він – чудовий електрик і також має підробіток. Загалом у нашій родині зайняті всі, тож думати про погане у нас просто немає часу!», – оптимістично запевняє ужгородка Уляна Волошина.

А ті, хто більше розраховує не на сучасні технології, а на власні сили, також мають шанс не лише заробити, але ще й бути корисним іншим.

«Я доглядаю за трьома дітками. Усі вони дошкільнята. Із садочками бувають проблеми: їх то закривають, то відкривають, тож мами все частіше почали шукати нянечок. Раніше я працювала вчителькою молодших класів. Тож усе життя поруч із дітлахами. Із малюками ми щодня займаємося, вчимося рахувати, читати, писати, співаємо пісеньки, розповідаємо віршики, бавимося! Одним словом, як у садочку. Вони ще краще підготовлені до школи, ніж інші, адже їх у мене небагато і я можу приділити належну увагу кожній дитині. Мені подобається те, чим займаюся. І тут, можливо, справа не тільки у підробітку. Відколи пішла на пенсію, почала нудьгувати без роботи. Сусідка запропонувала посідати з її дітками. Потім про мене дізналися інші мами. І так уже кілька років поспіль. Приємно, що малеча мене любить, а я – просто без діток не уявляю свого життя!», – переконує мукачівка Ганна Петричко.

Приємно, що наші земляки вміють викручуватися з будь-якої ситуації і навіть уже в немолодому віці умудряються не сидіти без діла, «горять» своєю справою і надихають інших.

Марина АЛДОН