"У більшості медперсоналу сини – в ЗСУ": як лікують військових на Закарпатті в умовах війни

Із початку повномасштабного вторгнення Закарпаття не лише надає прихисток для біженців, пропонує територію для релокації бізнесу, але й приймає на лікування військових з передової та тилу.

Лікарні, які ще кілька місяців тому жили у звичному ритмі, сьогодні перевантажені роботою.

Чи забезпечені такі медичні заклади всім необхідним та як вони в цілому функціонують в умовах війни, далі в матеріалі.

Розмова з деякими учасниками матеріалу відбулась у червні. Назву лікарні приховано з метою безпеки.

У лікарні очима солдата
Військовий Сергій Ніжинський з початку служби був госпіталізований в лікарню вже двічі.

Він звертався до найближчого медзакладу, де можна отримати кваліфіковану допомогу.

Перша госпіталізація відбулася на початку квітня. Тоді солдата направили до лікарні з підозрою на коронавірус. Під час обстеження його не виявили, але констатували тяжке запалення обох легень.

Як розказує Сергій, військовим навіть не на передовій доводиться бути у виснажливих умовах.

Сергій додає, що через переохолодження у його підрозділі багато побратимів похворіло.

У інфекційному відділені солдату надали всю необхідну допомогу. Як він згадує, лікарі були уважні, ставилися із вдячністю, а деякі медсестри готували вдома їжу та приносили солдатам.

"За лікування я не платив, по моєму захворюванню забезпечили всіма препаратами, навіть закрили потреби в деяких, які не стосувались основного діагнозу. Мене вразило, що лікарі проводили додаткові обстеження, щоб допомогти мені паралельно підтягнути інші нюанси по здоров’ю. Вони могли цього не робити, але були дуже уважними та добрими.

Кожного разу, коли лікуюча лікарка заходила запитати як я, ми з нею обговорювали воєнну ситуацію в країні. У більшості медперсоналу сини зараз перебувають у збройних силах, зокрема і на передовій, тож кожному війна болить особисто", – продовжує ділитись історією Сергій.

Солдату стало шкода, що лікарям та медсестрам замало платять за виконану роботу та ще й скорочують, за його словами.

Йому хотілось якось підтримати їх навзаєм. Пропонував гроші, але ті відмовлялись брати.

Коли почув, що у відділені не вистачає деяких медичних засобів, зокрема бракувало термометрів, бинтів, пластирів тощо, спочатку став купувати їх для лікарні за власний кошт, а згодом роздобув кілька ящиків гуманітарної допомоги.

"Друзі, Олександра Венславовська та Володимир Щерба з мистецького об'єднання PLAI, які наразі займаються волонтерством, змогли надіслати гуманітарну допомогу для нашої військової частини ТО 950.

Ми окремий підрозділ зв’язку при штабі 2 Батальйону 711 полку оборони державних стратегічних об’єктів. Я переговорив із керівником і те, що не було гостро потрібно підрозділу, передав лікарні. Хоча наша частина й надалі потребує підтримки у забезпеченні, зокрема немає ліків, аптечок. Солдати за власний кошт купують амуніцію.

Ми підрозділ зв’язку, але були без зв’язку доки самі не скинулись і не придбали радіостанції та комплектування: антени, кабель, роутери, світло з датчиками руху, сонячні панелі для радіостанції, де відсутнє електропостачання, оплатили монтаж", – розказує солдат.

Сергій став військовим за власним бажанням. Він – художник та куратор з Києва. На Закарпатті опинився за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення, саме вивозив рідних закордон.

Коли Росія напала, пробував записатись у місцеву Територіальну оборону, але не брали.

"Їздив, просився по різних військкоматах. У підсумку – взяли, але я не знав куди потраплю, у яку частину направлять, кому вона підпорядковуватиметься. Хотілось опинитись у Збройних Силах України, але неочікувано записали у спецпідрозділ Міністерства оборони.

Наразі ми охороняємо різні стратегічні об’єкти – в регіонах продовжують діяти групи диверсантів. Де опинимось завтра, не знаємо", – пояснює солдат.

Вдруге Сергій потрапив у туж саму лікарню у червні, вже в терапевтичне відділення, оскільки під час служби загострилась давня хронічна хвороба.

Наразі солдат почуває себе добре та служить разом з побратимами у своєму підрозділі. У його планах, доки знаходиться поряд, й надалі за можливості підтримувати цей медзаклад.

Що говорять у лікарні?
Лікарня, у якій перебував Сергій є типовим медзакладом другої ланки, тобто надає багатопрофільну медичну допомогу: стаціонарне лікування та амбулаторна допомога на базі поліклініки.

Як розказує її медичний директор Мирослав Мелеш, вона має 13 відділень різного профілю, та 190 одиниць ліжкового фонду, враховуючи місця в реанімації.

Він пояснює, що з початку повномасштабної вторгнення в рази збільшилось навантаження як на стаціонарні відділення, так і амбулаторну службу.

Переважно це відбулось через значну кількість внутрішньо переміщених осіб, які в пошуках безпечного прихистку опинились у Закарпатті, і за потреби звертаються за лікарською допомогою, хоча також є і військові з тилу та передової.

"За час повномасштабної війни у нас проходили лікування військовослужбовці із зони бойових дій, серед них були й бійці з сильними вогнепальними пораненнями. Спочатку таких військових скеровують у госпіталь, а потім на доліковування переводять до нашої лікарні. Хоча є випадки, коли потрібно заново переоперовувати солдат та проводити нове лікування", – повідомляє пан Мирослав.

Він також додає, що до військових у лікарні ставляться з вдячністю та трепетом, вони перебувають на повноцінному забезпеченні під особливим контролем адміністрації. Якщо хтось, щось солдату не додав – це суворо карається.

Згадує пан Мирослав, як дівчата-медсестри домовлялись зі своїми подругами та готували й приносили домашню їжу військовим, частували печивом, солодощами.

Наразі, за словами медичного директора, лікарня все ще потребує допомоги у продуктах харчування та деяких медикаментах, зокрема це розчини для інфузій, різні ліки в ампульних формах.

"Всього є потроху, але воно має властивість закінчуватись. Ми раді всьому. Розчини фізрочини, глюкоза, знеболювальні, антибіотики. По продуктах харчування – крупи, макаронні вироби, м’ясні консерви.

Хоча не можу не відзначити допомогу, яку отримуємо від волонтерів. Особливо вона була помітна в перші місяці війни. Ми мали гуманітарну підтримку з Німеччини, Угорщини, різні християнські організації також долучались. До нас зверталась і благодійна організація "Сім’я Христа" запитувала, що нам необхідно", – розказує пан Мирослав.

Він додає, що в період, коли лікарня мала надлишок гуманітарної допомоги, речі та продукти, в яких не було необхідності, медзаклад передавав українським волонтерам далі, щоб вони роздали тим, хто потребує наразі. Зокрема це ковдри, спальні мішки, памперси для дітей, дитяче харчування.

Завдяки державному фінансуванню вже під час війни лікарня отримала новий рентгенівський апарат. Пан Мирослав говорить, що його закупили ще до 24 лютого, але почалось вторгнення Росії і надій, що апарат доставлять з напів оточеного Києва, вже не було. Але в столиці знайшли спосіб його транспортувати попри бомбардування. У лікарні це прирівнюють до подвигу.

Недалеко від центрального входу в лікарню пан Мирослав показує місце, яке бетонують для кисневої станції. Вона дасть змогу підвести кисень майже до кожного ліжка, що є необіхлним в умовах епідемій коронавірусу. Реалізація стала можливою завдяки МОЗу, яке виділило кошти, говорить Мирослав Мелеш.

Щодо медикаментозного забезпечення, продовжує розповідати медичний директор, у лікарні є все необхідне для надання невідкладної допомоги, ургентної медичної допомоги, анестезіологічного супроводу.