Секретні бункери: на Тячівщині є місця, дуже важливі для світової історії (Фото)

У Лопуховому є місця, важливі для світової історії. Тут збереглися залишки оборонної лінії Арпада.
Про цю частину одного з найважливіших стратегічних об’єктів часів Другої світової війни, яка знаходиться в гірському селі, в урочищі Кишилівське, немає жодного письмового свідчення.
Гірське село Лопухово – місцина з чудовими залісненими краєвидами, якими не втомлюються милуватися приїжджі туристи. Але навіть із місцевих мало кому відомо про те, що приховують в собі ці ліси. Якщо допитливість переважить незручності від необхідності продиратися крізь хащі, то тут можна натрапити на місця, які зберегли в собі вічний дух історії.
З вулиці Партизанської у Брустурах непримітна стежка веде на популярну серед селян та туристів полонину Діл. Цей звичний для місцевих гірський шлях може вивести до справжньої історичної знахідки. Після декількох хвилин підйому по урочищу Кишилівському як на долоні відкривається присілок Яблониця. Тут була розміщена одна з центральних вогнево-кулеметних точок, звідки, за словами гірського провідника з смт Усть-Чорна Юрія Костяка, у період Другої світової війни угорські солдати повинні були обстрілювати радянські війська, якщо б вони вирішили наступати з цього боку:
«З розповідей очевидців мені відомо, що у воєнний період гірські схили, що оточують Брустури, були заповнені угорськими вояками, які з’явилися тут у 1942 році і перебували майже до кінця війни. Околиці Лопухова вони обрали, в першу чергу, тому, що село знаходиться в центрі Карпат, а місцеві перевали Легіонів і Пантир були найзручнішими місцями для переходу радянських військових через гірський масив. Саме звідси вони найлегше змогли б розбити угорську армію, яка воювала на боці Німеччини».
Якщо піднятися цією ж дорогою трохи вище, увагу привертає масивна бетонна споруда, яка «світить» полупленими від часу стінами та лякає чорним отвором замість дверей. Це, як розповідає провідник, один із спостережних пунктів відомої у воєнні часи лінії Арпада, названої так на честь угорського князя:
«Це була оборонна лінія, що створювалася угорськими військами в Східних Карпатах у 1943-1944 роках проти наступаючої Червоної Армії і простяглася майже на 600 кілометрів. В урочищі Кишилівське знаходиться лише незначна її частина, яка займає приблизно 5 кв. км. Лінія Арпада не була суцільною і складалася з окремих вузлів оборони. Метою військових було побудувати ефективну лінію оборони з мінімальними затратами за найкоротший строк. Будували ці укріплення зазвичай військовополонені з різних країн».
У будівлі могло розміститися 8 чоловік з офіцерського складу, які повинні були пильно спостерігати за навколишньою територією, щоб вчасно зупинити ворога. Сюди для більшої ефективності навіть було проведено радіозв’язок, про що свідчать шматки кабелю, які де-не-де стримлять із землі.
Частиною оборонної лінії були також і ДЗОТи (дерево-земляні оборонні точки). Один з них також знаходиться в урочищі Кишилівське. Його надзвичайно важко помітити, на що, мабуть і розраховували будівники, адже розташоване воно під величезним корінням смереки. У цій споруді перебували рядові солдати, які повинні були охороняти всі об’єкти на периметрі цієї частини лінії Арпада та першими приймати на себе удар в разі нападу. Однак тривалого бомбардування така споруда витримати не могла.
А ось ледь помітні з-за пагорба масивні бетонні плити бункера, який також призначався для перебування офіцерів угорської армії. Оточена високими деревами, споруда була надійно схована від ворожої угорцям армії, тим часом дозволяючи тим, хто в ній знаходився, вчасно повідомити своїм про небезпеку. За словами Юрія Петровича, у такому приміщенні могло вміщатися до 50-ти чоловік:
«Як розповідали мені місцеві старожили, загалом на території села знаходилося понад 5000 угорських військових. Головнокомандуючі радянської армії про це знали і добре розуміли, що бій в Карпатах буде непростим. Їм було відомо, наскільки надійним укріпленням була лінія Арпада та в якому стратегічно вигідному місці вона знаходилася. Серед лісових масивів та високих пагорбів легко було сховати оборонні пункти. Всі приміщення цього стратегічного об’єкту знаходяться на чітко прорахованій відстані один від одного. Однак, з історії Другої світової дізнаємося, що жодної битви у цій частині Карпат так і не відбулося. Військові Червоної Армії вирішили гори обійти, організувавши Яссько-Кишинівські операції, шляхом проведення яких від німецьких окупантів звільнили спочатку Молдавську РСР, а потім і вивели з війни сусідню Румунію. Таким чином, збудована угорцями оборонна лінія так і не згодилася у ході війни».
Загалом, в урочищі Кишилівське знаходиться 5 бункерів. Три з них зруйновані. Наразі важко здогадатися, що колись тут вели пильне спостереження військові, адже це просто купа бетонних плит. Однак, навіть у такому вигляді ці залишки воєнної історії надзвичайно цікаві. Вражають їх величезні розміри, добре помітна міцна залізна арматура, яка слугувала для кращого укріплення споруди, однак від руйнації все одно не вберегла. Та підірвали ці бункери самі угорці. Коли війна підходила до кінця, вони поспіхом залишли територію села, наостанок підпаливши його та зруйнувавши творіння своїх рук, щоб нічого не залишити переможцям.
Однак, є все-таки один бункер, який зберігся до наших днів практично в ідеальному стані. Знаходиться він недалеко від вулиці, буквально за будинками місцевих мешканців. Тут два входи, щоб можна було вибратися, якщо один з них засипле в разі бомбардування. Збереглися навіть залізні одвірки, які були оснащені спеціальним гумовим обідком, що мав захищати приміщення від газової атаки. З цією ж метою в стінах були зроблені квадратні отвори для вентиляції. Як розповідає Юрій Костяк, ця споруда була засекречена, адже тут перебували найвищі чини офіцерського складу угорської армії:
«Оскільки бункер знаходиться близько від села, то, очевидно, його військові вирішили не підривати. Та й забагато вибухівки пішло б на руйнування такої міцної будівлі. Тут перебували люди, які керували роботою всієї так званої лопухівської воєнної групи, яка контролювала будівництво і роботу цієї частини лінії Арпада. Про це я дізнався від нині покійного начальника Усть-Чорнянського шпалозаводу, ветерана Другої світової війни Івана Фабриція, який разом з місцевими активістами займався дослідженням військових об’єктів у навколишніх селах і у Брустурах зокрема».
Завершує цю оборонну лінію споруд ще один спостережний пункт, який також непогано зберігся. Його унікальність у тому, що сюди вела одна-єдина вузенька стежечка. Вся територія довкола нього, до якої входила не одна ділянка селянських садиб, була замінована та оточена колючим дротом, кріплення для якого і досі можна побачити у городах місцевих мешканців.