Новини по нашому 560 Переглядів 0 Рейтинг

Закарпатка вишиває бісером дивовижні картини

лютого 25 / 2024

Деколи знайомство з однією людиною може змінити життя. Саме так сталося у Світлани Чеботарьової з Ужгорода. Свого часу доля звела її з неймовірною жінкою, яка надихнула на творчість. І зустріч ця відбулася в непрості часи для обох майстринь.


Сама пані Світлана – неймовірно позитивна, чуйна, доброзичлива людина. Уміє поспівчувати, підтримати, надихнути будь-кого… Її тихий голос заспокоює, манери викликають світлі почуття, а очі випромінюють доброту. Уже декілька років поспіль закарпатка займається вишивкою бісером, найбільше любить працювати над іконами.

Чи підтримує її родина? Скільки часу потрібно, щоб вишити одну картину? Які мотиви приваблюють найбільше? Що найважче у роботі з бісером? Про це та інше ужгородка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Молитва перед вишиванням обов’язкова

Пані Світлана вишивала не завжди, тим більше – бісером. Однак декілька років тому у лікарні познайомилася із вчителькою української мови з села Терново, що на Тячівщині і зрозуміла, що через вишивку може дарувати іншим хоч трохи радості, піднесення та власного душевного тепла.

«Це було декілька років тому. Я лежала в лікарні і зі мною там лікувалася дуже хороша людина, вчителька Тетяна Змерега з села Тернове. Саме вона надихнула мене на вишивання. Подарувала молитву-оберіг для дому. Ми відтоді стали найбільшими подругами, постійно спілкуємося і підтримуємо одна одну. Я довго не наважувалася почати вишивати, було страшно, що не впораюся, думала, що не гідна працювати над іконою. Але таки наважилася, спробувала і в мене все вийшло. Перша робота, яку вишила бісером, власне і була та молитва-оберіг», – каже «Карпатському об’єктиву» Світлана Андріїівна.


А тим часом її чоловік Віктор бере до рук цю першу роботу дружини і цитує напис на ній:

«Господи, благослови всіх, хто входить у цей дім і захисти тих, хто виходить з нього, дай мир та спокій тим, хто залишається. Амінь».

«Ми разом уже більше 46 років, – із посмішкою наголошує ужгородка. – Віктор із Донецька. Ми познайомилися в Ужгороді, куди направили його працювати. Він досі спортивний та енергійний, завжди активний, загартовується, навіть моржує. Чоловік – найбільша моя підтримка та опора. Коли щось вишиваю, завжди прошу його подивитися, оцінити і він мене мотивує, хвалить, підбадьорює, навіть купує матеріали для роботи. Я завжди раджуся з ним і знаю, що будь-які мої старання він оцінить гідно. У нас загалом чудова родина. Пишаюся і своїми синами, й онуками. Вони – моя надійна опора. Онучка Вікторія теж цікавиться бісером, любить плести браслети, усілякі дрібнички. Навіть маленький чотирирічний Артем залюбки бавиться з крихітними намистинками. Загалом у нас сім’я дуже дружня. Щонеділі збираємося разом за обіднім столом. І, між іншим, цю традицію у нас перейняла й моя подруга Тетяна».

Загалом пані Світлана полюбляє готувати і у неї всі страви виходять неймовірно смачними, ароматними, особливо пельмені, які хвалить кожен, хто хоча б раз спробував. А рукодільниця вишиває переважно у вільний від домашніх справ час.

«За вишивкою я відключаюся практично від усього. Це заняття для мене як своєрідний спосіб відпочити, відволіктися від усього. Перед тим, як беруся до роботи, завжди молюся. Коли вишиваю, вмикаю собі молитви. Молитися вміють навіть мої онуки. Пригадую, малою, коли вивчила першу молитву, тітка поставила на підвіконня в подарунок мені білу хусточку, у якій було загорнуто різні цукерки і сказала, що це від янгола-охоронця», – зізнається жінка і на її очах з’являються сльози.



У середньому ікону можна вишити за два місяці

Свої роботи майстриня дарує багатьом друзям та знайомим, бо переконана, що таким чином може зробити світ довкола себе кращим.

«Я люблю робити іншим приємні сюрпризи. Нерідко свої роботи дарую людям, аби вони відчули радість. Це так надихає, коли вони посміхаються і усвідомлюють, що хтось про них дбає. Мені приємно дарувати картини! Вишиті мною ікони є в церкві, є в багатьох подруг, родичів. Одна з робіт зараз у США, її я подарувала племінниці», – зазначає ужгородка.

Загалом за декілька років пані Світлана вишила близько п’яти десятків робіт.

«Десь 30 у мене зберігаються вдома, а більше двох десятків роздарувала. Вишивка бісером – доволі клопітка праця, таку картину за день-два не вишити. У середньому над нею треба потрудитися місяців два. Найдовше я працювала над іконою три місяця. Найменше – місяць. Це ж не просто взяв нитки і вишив. Потрібно підбирати кожну намистинку за кольором, а я така, що шукатиму варіанти до тих пір, поки картина не матиме бездоганний, абсолютно довершений вигляд. До того ж, робота має бути акуратною. Виріб у жодному разі не повинен бути стягнутим», – запевняє Світлана Чоботарьова.

Вишиває жінка не лише ікони, але й пасхальні серветки, рушники, картини…

«Я дуже люблю квіти. Утім мені не подобаються зрізані, бо вони вже неживі. Тому, аби порадувати себе, вишиваю їх. Маю вишиті троянди, піони, для чоловіка вишила лілії, бо це – його улюблені. Сину вишила вовків, бо йому подобаються ці горді й розумні лісові мешканці. Загалом вишити можна будь-що, важливо, аби ця робота приносила людям приємні відчуття. Бо ж картина – це не просто якесь зображення, це – стан душі, енергетика рук, які тримали голку, це – творчість і емоції», – розмірковує ужгородка.

Загалом роботи пані Світлани – це неймовірно вишукані та оригінальні мистецькі витвори, на яких переливаються намистинки, у яких ніби є навіть своя душа…

«Я не люблю картини продавати. Мені важливо, до яких рук потрапить моя робота. Хочеться, аби вони приносили задоволення новим господарям і робили світ чистішим, світлішим, добрішим. Вишити ікону зараз недешево, матеріали, на жаль, дорогі. Купую їх через Інтернет. Але справа не в грошах, бо всі й так заробити не можна. Мене тішить, коли люди дійсно щиро радіють картинам. Колись, між іншим я трохи вишивала нитками, хрестиком. Але робота з бісером інша. Така картина є більш живою, об’ємною», – розмірковує умілиця.

Закарпатці подобається підбирати намистинки, відшуковувати найбільш гармонійні барви і передавати іншим свої добрі наміри через вироби.

«Моїми улюбленими кольорами є вишневий, бузковий, бордовий. Але загалом люблю усі світлі відтінки. Саме в таких барвах я й бачу світ довкола себе. Часу, витраченого на улюблене заняття ніколи не шкода. Буває, що й очі болять, і пальці всі поколоті, але змащу їх кремом та вишиваю далі. Часом спина болить. Тоді мушу встати, трохи розімнутися і продовжую собі працювати. Звісно, відволікаюся на побутові речі, але мені дуже багато в чому допомагає чоловік і за це йому особлива подяка», – стверджує Світлана Андріївна.





Надихає на творчість ужгородку саме життя і вона радіє, що знайшла чудовий спосіб для самореалізації.

«У моєму хобі мені найбільше подобається сам процес, сама праця, адже ніколи невідомо, яким саме буде кінцевий результат, як переливатимуться барви, як заграє готова картина. Моя найбільша робота у висоту більше 75 сантиметрів, найменша – 35. Завжди прагну мати хороший настрій під час творчого процесу і обов’язково мене повинні переповнювати добрі наміри та чисті думки. Особливо це стосується релігійних мотивів», – зазначає жінка.

На майбутнє грандіозних планів пані Світлана не будує, утім деякі творчі бажання усе ж має.

«Я не прагну десь відкривати персональну виставку, хоча на якусь колективну експозицію картини б надала. Проте найбільшим моїм бажанням зараз є облаштувати у себе вдома одну стіну, на якій хочу повісити свої роботи у рамках. Зараз не всі картини поки обрамлені, зберігаю їх просто у вигляді сувоїв. А хочеться показати іншим, аби зарядити позитивом», – наголошує майстриня.

Хочеться від усього серця побажати цій дивовижній людині, аби всі її плани та наміри неодмінно здійснилися, аби вона ще довго дарувала людям не тільки свої унікальні ікони, але й просто привітну посмішку, яка випромінює любов, тепло та справжнє умиротворення.
Категорія : Новини по нашому


Залишити Коментар