Ціна нашого спокійного тилу: Тячівщина на колінах згадує полеглих Героїв, чиї родини тримаються з останніх сил (ФОТО)

Поки в тилових містах триває відносно звичне життя, Тячівщина занурилася у глибоку, важку скорботу. Війна продовжує збирати свої найстрашніші жнива, залишаючи замість затишних домівок пустку, а замість живих чоловіків та братів — чорні хустки та портрети з чорними стрічками.


​Представники цивільно-військового співробітництва Тячівського РТЦК та СП разом із волонтерами відвідали родини тих, хто вже ніколи не повернеться додому. Цей візит став важким нагадуванням для всього регіону: за кожен наш мирний ранок заплачено кров'ю найкращих.


​Дві долі, розірвані війною: вони пішли першими
​У списку тих, перед ким Тячівщина схиляє голови в невимовному болю — двоє відважних чоловіків, які віддали найдорожче, виконуючи свій обов'язок перед українським народом:


​Сержант Роман КОЗИЧКО (07.02.1984 р.н.) — чиє життя обірвалося на злеті, залишивши вбитого горем брата Івана та невиліковну рану в серці всієї родини.
​Солдат Анатолій ШУЛЬГА (21.09.1969 р.н.) — чоловік, який без вагань став на захист держави з перших днів повномасштабного вторгнення. Вдома його так і не дочекалася дружина Олена.


​Ці чоловіки не ховалися, не шукали легких шляхів. Вони пішли туди, де пекло, щоб це пекло не прийшло у наші домівки на Закарпатті. І саме це найбільше обурює та крає серце — усвідомлення того, яких титанів ми втрачаємо щодня.


​«Вони не повинні залишатися наодинці зі своїм горем»
​Для рідних загиблих — брата Івана Козичка та дружини Олени Шульги — кожен день тепер є суцільним випробуванням та боротьбою з пусткою. Живе спілкування, підтримка та просте людське «ми пам’ятаємо» — це те єдине, що хоч трохи тримає їх на плаву у цьому морі психологічного та морального болю. Вони мають знати, що їхній розпач бачать, а подвиг їхніх рідних — не забутий.


​Цей зворушливий і водночас неймовірно важкий захід підтримки вдалося організувати завдяки небайдужим людям. Окрему подяку висловлюють місцевим волонтерам та колективу пекарні “Тріумф”, які долучилися, аби передати частинку тепла та розради родинам наших Тячівських Героїв.


​Вічна, гостра пам'ять сержанту Роману та солдату Анатолію. Низький уклін родинам, які виховали та підтримували Героїв. Цей біль — спільний для всього Закарпаття, і ми не маємо права про нього забувати ні на мить.