Закарпатці платитимуть за воду з криниць: що на це кажуть закон і юристи

Ідея платити за воду з власної криниці або свердловини боляче б’є по відчуттю справедливості: люди роками вкладалися у свої джерела, а тепер бояться рахунків за «дар Божий».

На Закарпатті ця тема набула особливої гостроти.
У Хусті містяни вже змушені платити за транспортування води, якою вони фактично не користуються. Паралельно на державному рівні обговорювався законопроєкт, який міг посилити контроль і запровадити плату за використання підземних вод.


Проєкт, про який почали говорити, викликав хвилю обурення: чи не перетвориться вода з криниці у дворі на ще одну «комуналку» з лічильником і щомісячною квитанцією?
Прецедент Хуста: Платіжки за невикористану водуХуст став промовистим прикладом того, як місцева влада може впроваджувати додаткові нарахування. Вже більше двох років мешканці міста отримують квитанції за транспортування води.

Суть проблеми: Платіжки приходять навіть тим, хто не користується центральним водогоном і має власні альтернативні джерела — свердловини чи криниці. При цьому труби до будинків люди прокладали власним коштом.У Водоканалі пояснюють: не платити можна лише написавши заяву про відрізання дворогосподарства від водогону. Але це створює зачароване коло:Людина платить за послугу, яку не споживає.Або ризикує втратити доступ до мережі з додатковими витратами на повторне підключення та виготовлення технічних умов «з нуля» у майбутньому.

Мешканка Хуста Марія Шоля так описує ситуацію: «Водогін ми проводили всією вулицею власним коштом. Але коли тиск став слабким, пробурили свердловину. З того часу користуємося своєю водою. Але все одно щомісяця нам приходять квитанції з водоканалу. Пішла до начальника. Він запропонував відрізати, але це несправедливо».


Наразі Хуст — єдине місто в області, де впровадили плату за транспортування води навіть для тих, хто не користується централізованим водопостачанням.Що насправді пропонував Законопроєкт №9020?Паралельно обговорювався проєкт Закону №9020, спрямований на посилення контролю за використанням підземних вод.
Хоча автори наполягали, що він не стосується оподаткування існуючих неглибоких колодязів, у ньому були формулювання, які викликали страх:Контроль за надрами: Введення відповідальності та штрафів за буріння глибоких свердловин без спеціального дозволу (ліцензії).


Ліміти та лічильники: Запровадження безоплатного ліміту споживання (орієнтовно $2$ кубічні метри на місяць). За обсяг понад цю норму споживач мав би платити. Для цього біля джерела води довелося б встановити лічильник.Саме ці пункти породили чутки про плату за воду з традиційних криниць у власних дворах.

Юридичний аспект: Чи порушуються права громадян?На думку правника з Мукачева Олексія Баранюка, подібні ініціативи можуть суперечити Конституції:«Стаття $13$ Конституції України наголошує, що водні та інші природні ресурси... є об’єктами права власності українського народу. Вода – це базова потреба, і вона має бути доступною для усіх».

Він зауважує, що чинний Податковий кодекс має виняток, згідно з яким не сплачується рентна плата за видобування підземних вод для власних потреб домогосподарств (без обмеження глибини).
«У цьому законопроєкті застосована спроба саме скасувати цей виняток конкретним впровадженням окремої плати за невеликі обсяги спожитої води.
Це можна розцінювати як обмеження права населення користуватися надрами землі», — додає юрист.Наразі законопроєкт №9020 так і не був ухвалений і, ймовірно, не стане пóрядком денним найближчим часом.

Голос людей: «За свою криницю платити не будемо»Попри те, що закон не прийнятий, тема добряче збурила Закарпаття. Для багатьох селян криниця — це символ самодостатності.

Оксана Король із Тячівщини рішуча: «Я за свої гроші все робила... У селі водопроводу немає, у всіх криниці... Тому ні за що платити не збираюся».

Ілона Олос із Берегівщини обурюється: «Може вже й на доступ до повітря лічильники встановлювати треба буде? Категорично не згідна з таким фінансовим обтяженням».

Чи доведеться платити?
На сьогодні плата за воду з традиційних криниць і колодязів, що використовуються для власних потреб, прямо не запроваджена. Законопроєкт №9020 залишається ініціативою на папері.

Проте, хустський приклад показує, що місцева влада здатна знаходити способи додаткових нарахувань (наприклад, за транспортування). Це слугує тривожним сигналом для закарпатців: права на природні ресурси необхідно уважно відстоювати.