Зоя Темнохудова: “Ми маємо жити в державі, у якій панують справедливість та закон”

Хтось, досягаючи певних висот в адвокатурі, вирішує спробувати свої сили в політиці, а хтось, навпаки, йде в політику виключно з особистих міркувань.

Втім, варіацій на тему причин, за якими адвокати йдуть в політику, може бути багато, не виключаючи й матеріальні амбіції. Стаючи політиками, одні забувають про своє покликання, а інші, не витримуючи шаленого ритму життя, повертаються в юриспруденцію. Але іноді зустрічаються дивовижні винятки з правил, коли успішний адвокат не тільки надає професійну допомогу відомим політикам, але й сам стає активним громадським діячем. І в цьому, на думку героїні нашого інтерв’ю, адвокатеси, члена Ради адвокатів Закарпатської області, красивої жінки і помічника народного депутата Віктора Медведчука – Зої Темнохудової – немає нічого дивного. Адже адвокат, який добився високих результатів у своїй професійній діяльності, як правило, дуже швидко освоюється і в політиці, оскільки основна і головна його задача залишається тією самою – захист прав і свобод людини.

– Зоя Володимирівна, вашими успіхами в адвокатурі захоплюються багатьох колег, ви берете активну участь в житті органів адвокатського самоврядування Закарпаття, і раптом – стаєте помічником народного депутата Віктора Медведчука. Що змусило зробити такий несподіваної поворот у своїй діяльності?

Насправді, адвокат – це не просто людина, яка добре знає закони і вміє їх застосовувати, це ще значною мірою і громадський діяч, і його діяльність є публічною. Тому адвокати, які приходять в політику, швидко адаптуються, оскільки робота політика також є публічною і пов’язана, як правило, із захистом прав і свобод людини. Але при цьому слід мати на увазі, що це стосується тільки тих адвокатів, які дійсно щиро займаються своєю роботою. Адже і адвокатом дуже важко стати, і політиком бути нелегко. Я б навіть сказала, представником цих професій треба народитися. Повинна бути природна схильність – хороша пам’ять, логіка, уміння формулювати думки. Однак ці здібності, звичайно, потрібно ще й розвивати, причому щодня, а не час від часу. При великому бажанні між адвокатом та політиком можна поставити навіть знак рівняння. Адже без юридичного професіоналізму у процесах отримання (і утримання) влади просто не обійтись. Та й хочеться того адвокатам чи ні, а політика ніколи не стоїть осторонь їхньої діяльності.
На політичній арені завжди є місце для тих, хто має доступ до одного (або кількох) із чотирьох ресурсів: грошей, людей, знань чи зв’язків. Безумовно, успішний адвокат може мати всі перелічені вище, але його основний профіт, основна зброя — це знання. Тому скажу так: адвокат завжди є потенційним політиком. У силу своєї юридичної та культурної підготовки, він готовий у будь-який момент стати ним. Прикладом цього є і Віктор Медведчук, який багато зробив для розвитку системи адвокатури України, досі залишається провідним фахівцем в галузі юриспруденції і авторитетом в галузі конституційного права, юридичної теорії і практики.

– Перш ніж перейти до серйозних питань, тоді хто, на вашу думку, найкращий юрист – чоловіки чи жінки?

Чоловіки більш аналітичні за своєю природою, а жінки – більш емоційні. Хороший адвокат завжди зібраний і не показує своїх емоцій. Жінка-адвокат теж має бути таким собі Шерлок Холмсом в спідниці. Адже основні плюси для жінок в професії юриста, які їй допомагають: емпатія, вміння чути і бути почутою, а також здатність викликати довіру у клієнта.
– З урахуванням політичної складової, які плюси юридичної професії ви б перенесли у сферу публічної діяльності?

Адвокати впливові, знають всі секрети, але не розкривають їх в силу адвокатської таємниці. Вони знають, як використовувати той чи інший факт, щоб допомогти клієнту. У житті в цілому, і в політичній її складовій зокрема, це дуже допомагає: потрапляючи в якусь ситуацію, тобі як юристу, що розуміє логіку закону, все стає ясно. Я кажу своїм клієнтам і партнерам, що в законах завжди потрібно шукати логіку: зрозумівши її, зв’язавши весь ланцюжок – можна знайти вихід. Також до плюсів можна віднести багатозадачність: необхідно часто і швидко перемикатися з одного завдання на інше. Потрібно вивчати документи, робити аналітику, готувати юридичні висновки, потім бігти до суду, доводити свою позицію, йти на зустріч з клієнтом, відповідати на листи. Напевно, в цьому жінкам легше – вони мультизадачні за своєю природою.

– Спілкуючись з адвокатами Закарпаття, я часто чув про те, що вас вважають успішною жінкою і відмінним фахівцем. А хто така успішна жінка?

Для мене є багато слів-тригерів, які змушують посміхнутися. «Успішна людина» – одне з них. Мені здається, єдиним критерієм успішності може бути відповідність цілей, які перед собою людина ставить, і того, що вона робить, аби їх досягти. Якщо у неї виходить зробити, що хоче, то це успішна людина, а якщо не виходить – то це не успішна людина. Якщо жінка хоче в’язати шарфики або сидіти вдома, ростити дітей, хоче щиро, до цього прагне, не наступає собі на горло, їй ніхто не диктує умови, як і що робити, – вона успішна жінка. Зовсім не обов’язково йти в бізнес і досягати якихось немислимих висот. Мої цілі на сьогодні – це успіх в адвокатській професії, нові перспективи в політиці, і внутрішня гармонія на особистому фронті. І здається, їх мені вдається досягати.

– Успішні жінки часто чують питання: «Як ви все встигаєте?» Яка ваша відповідь?

Ніяк. Я не все встигаю. Це питання пріоритетів. Є речі, які неможливо не зробити, а є речі, які можна відкласти, є речі, які можна не робити зовсім, навіть якщо їх хочеться зробити. Ці пріоритети змінюються залежно від обставин, від того, в якому стані я перебуваю. Я не можу сказати, що виходить все. Але виходить поєднувати багато речей. І особисто у мене так склалося і так було завжди: чим більше справ, тим більший драйв від того, що вдалося зробити. Чим менше справ, тим більше можливостей не робити нічого і потім в кінці дня виявити себе на дивані: нічого собі, я за цілий день нічого не зробила і при цьому так втомилася, та ще роздратована тим, що багато справ не зробила, але ж могла.

– Ймовірно, саме цей драйв і привів вас в політику?

Не зовсім так. Скоріше не я обрала політику, а політика обрала мене. Коли я стала працювати помічником-консультантом, то я спиралася не на політичні гасла партії ОПЗЖ, а на загальнолюдські та національні цінності, свій професійний досвід. Так, мені імпонують ідеї мирної України, які послідовно відстоює Віктор Медведчук зі своєю командою. Але при цьому також слід розуміти, що я є помічником-консультантом суто в правових питаннях, не я формую політичний порядок денний. З іншого боку, за оцінками соціологів з КМІС, ОПЗЖ зараз готові підтримати 17,7% українців, а значить, я так чи інакше захищаю інтереси кожного п’ятого мешканця нашої країни. Окремо відзначу, що сам Віктор Медведчук дуже цінує професіоналів у своїй команді. І не тільки в своїй команді – високопрофесійним він хоче бачити і керівництво країни, що мені особисто дуже імпонує. Нагадаю лише одну цитату з Відкритого листа Віктора Медведчука Президенту України Володимиру Зеленському: «Президент повинен прийняти реальність, в якій він існує – ту Україну, про яку Ви дізналися, можливо, навіть більше, ніж хотіли, її проблеми та труднощі, бажання і очікування . Але це неминуче доведеться зробити, якщо Ви хочете будувати Україну, а не робити вигляд, що будуєте її, покращувати життя людей, а не «проводити реформи». Успіх Президента в першу чергу залежить від створення сильної та професійної команди. І розраховувати Ви можете тільки на тих, хто вміє працювати, професійно підготовлений для цього і хоче добиватися потрібного для країни результату». На мій погляд, такий підхід багато в чому пояснює мою появу в команді, яка є інтелектуальною, високопрофесійною і такою, що має розуміння того, як вивести Україну з кризового стану.

– Як ви ставитесь до реформ у правоохоронній діяльності?

В умовах розбалансування всього державного механізму управління внаслідок недолугих правових реформ знищується сам фундамент функціонування всієї правової системи. Наприклад, термін “судова система” має більше організаційно-бюрократичний характер, а “судова влада” – це те, чим вона має бути за своєю суттю. Так ось це неспроста, що зникло з ужитку словосполучення “судова влада”, тому що де-факто, на жаль, такої самостійної гілки влади сьогодні в Україні немає, як це не прикро. І ця обставина зумовлює дуже багато негативних наслідків. Ми вже проводили і Малу, і Велику судові реформи, кілька разів «перебудовували» Верховний Суд, а дореформувалися до того, що в багатьох судах вже просто нікому більше судити. І в повній мірі не можна сказати, що в Україні хоч колись була створена судова влада як повноцінна гілка влади. Зараз ми маємо судову систему, і не більше того. І не в кращому її стані. Нещодавно взагалі депутати у ВР договорились до того, щоб суддів обирати народним голосуванням. Такі ініціативи призведуть до правового хаосу і не більше того. Суд – це не установа з такою назвою і не зовнішні атрибути (молоток, крісло, “Встати, суд іде”, “Ваша честь”). Суд – це справедливість, правда і милосердя. Суд може бути тільки тоді незалежним, коли не думає про те, як задовільнити інші гілки влади, щоб він не залежав в своєму щоденному існуванні від іншої гілки влади – наприклад, виконавчої. Щоб суддю, якщо він прийняв рішення, яке не подобається владі і не відповідає її побажанням, в тому числі обвинувальної влади, яка завжди вимагає якихось репресивних заходів, не починали перевіряти на корупційність. Бо як тільки суддя виносить резонансне рішення, починаються розмови про те, що, напевно, там щось нечисто у цього судді. Коли немає суду як незалежного арбітра, то, по суті, виходить просто санкціонування побажань виконавчої влади та обвинувальної влади. Так не має бути, і в цьому головна проблема, яку потрібно буде вирішувати.

– Чи можете ви назвати ще випадки «неправильних» правових підходів, які викликають обурення у вашій політичній команді?

Так, буквально нещодавно фракція ОПОЗИЦІЙНОЇ ПЛАТФОРМИ – ЗА ЖИТТЯ не голосувала за президентський законопроект №3612 «Про народовладдя через всеукраїнський референдум», оскільки окремі його положення суперечать Конституції України. Український народ відповідно до частин другої, третьої, четвертої статті 5 Конституції України є єдиним джерелом влади, яку він здійснює безпосередньо, і не може бути ніким обмежений або позбавлений права висловлювати свою волю на всеукраїнському референдумі. На думку Конституційного Суду України, положення частини третьої статті 5 Конституції України слід розуміти так, що народ як носій суверенітету й єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі. Також Суд указав, що «з нормативно-правового змісту положень частин другої, третьої статті 5 Основного Закону України, за якими народ є носієм суверенітету й єдиним джерелом влади в Україні та народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, випливає, що народ має право приймати нову Конституцію» (Рішення від 5 жовтня 2005 року № 6-рп / 2005).
Згідно із правовою позицією Конституційного Суду України «за змістом статей 5, 72, 74 Конституції України народ як носій суверенітету й єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення через референдум, може в порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України, ухвалювати закони, вносити зміни до чинних законів, скасовувати їх (крім законів з питань податків, бюджету, амністії)» (Рішення від 16 квітня 2008 року № 6-рп / 2008).
Положення частини першої статті 3 Законопроекту, що визначають предмет всеукраїнського референдуму, нівелюють право Українського народу як єдиного джерела влади на управління державними справами, зокрема, на прийняття нової Конституції України, законів, внесення змін до законів на всеукраїнському референдумі, у такий спосіб звужують зміст і обсяг існуючих прав громадян України, що суперечить частині третій статті 22 Основного Закону України.

Статтею 74 Конституції України закріплено, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Натомість, законопроект значно розширює перелік питань, які не можуть бути предметом всеукраїнського референдуму, а саме:
1) такі, що суперечать положенням Конституції України, загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, закріпленим передусім у Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, протоколах до неї;
2) спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету і територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;
3) щодо законопроектів з питань податків, бюджету, амністії;
4) віднесені Конституцією України і законами України до відання органів правопорядку, прокуратури або суду.

В свою чергу запропонований «Опозиційною платформою ? За життя» проект Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми за народною ініціативою» (реєстр. № 3177 від 05.03.2020) представляє собою реальний механізм для народовладдя. Предметом законодавчого референдуму є прийняття Конституції України, законів про доповнення Конституції України, внесення змін або визнання недійсними законів або окремих їх положень, якими були внесені зміни до Конституції України («народне вето»); законів України, законів про визнання недійсними або зміну законів (правових актів), ухвалених Верховною Радою України (Український народ як суб’єкт права власності на землю та її надра не може бути позбавлений права визначати, наприклад, статус землі сільськогосподарського призначення та її невідчужуваності як джерела свого добробуту). Також передбачаються погоджувальні референдуми (узгодження з боку українського народу дій органів державної влади або дозвіл на ухвалення ними конкретних рішень як у сфері внутрішньої життєдіяльності держави, так і у сфері міжнародних відносин, наприклад вступ України до НАТО чи ЄС) і контрольно-відкличні референдуми, що передбачають здійснення народом контрольних функцій щодо виконання обов’язків державою в особі уповноважених нею органів, їхніх посадових осіб, які вони мають виконувати відповідно до приписів Конституції України. Громадяни отримають можливість на референдумах висловлювати недовіру Кабміну і Верховній Раді та у такий спосіб відправляти їх у відставку, ухвалювати рішення про відставку глав районних і обласних державних адміністрацій, рад усіх рівнів, голів сільських, селищних і міських рад.

– І наостанок. Як ви для себе визначаєте життєвє кредо?

Відповім дуже просто. Слід бути завжди чесним і відвертим перед собою і людьми, працювати на благо держави і вірити в світлу перспективу Української нації. Ми маємо знаходити те, що об’єднує, а не роз’єднує, будувати єдину, правову і демократичну Україну для всіх.

– Дякую за грунтовну та цікаву розмову.