​Біль, що об'єднує всіх: на Тячівщині військові відвідали матір зниклого безвісти захисника

Кожен день цієї війни — це іспит на нашу людяність, єдність та стійкість. Найважче ж у ці часи тим, хто живе в інформаційному вакуумі розпачу, щохвилини чекаючи бодай на якусь звістку про найрідніших.

​Днями представники відділення цивільно-військового співробітництва (ЦВС) Тячівського РТЦК та СП здійснили надзвичайно важливий та емоційний візит. Вони завітали до пані Ганни Попович, жительки села Ганичі, яка переживає найважче випробування у житті — її син зник безвісти на фронті.

​Чекаємо вдома: історія солдата Ярослава Поповича

​Син пані Ганни, солдат Ярослав Попович (26.07.1985 року народження), віддано виконував свій військовий обов'язок, захищаючи наш спокій та незалежність України. Однак 20 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання зв'язок із ним обірвався. Наразі захисник вважається зниклим безвісти за особливих обставин.

​Для родини кожен день відтоді перетворився на суцільне очікування та молитву.

​Підтримка, яка дає сили триматися

​Під час зустрічі представники Тячівського РТЦК та СП не лише висловили щирі слова глибокої підтримки матері Героя, а й надали їй усю необхідну практичну допомогу. Пані Ганна отримала детальні юридичні та соціальні консультації щодо подальших кроків, прав та державних гарантій для родин зниклих безвісти військовослужбовців.

​«Підтримка сімей тих, хто віддав найдорожче заради нашої свободи, або чия доля наразі залишається невідомою — це не просто службовий обов'язок. Це наш святий обов'язок як людей і як побратимів», — наголошують у відомстві.

​Робота, яка не зупиняється

​У Тячівському РТЦК та СП підкреслюють, що подібна взаємодія з родичами військових є одним із ключових та пріоритетних напрямків діяльності відділення цивільно-військового співробітництва. Військові тримають постійний зв'язок із сім'ями, аби вони не залишалися сам на сам зі своїм горем.

​Ми не маємо права забувати жодне ім'я. Ми пам'ятаємо про кожного українського воїна, розділяємо біль кожної матері й до останнього віримо у повернення наших захисників додому, до рідних домівок.

​Віримо, чекаємо та боремося далі.
​Слава Україні! Героям Слава!