Нагорода, що палить руки: У Тячеві дружині воїна, якого забрала війна, вручили орден за «невідомість»

Це той самий сценарій, від якого стискається серце в кожного на Закарпатті. Спочатку — виснажливі черги, повістки, прощання на порозі та порожнеча в хаті після того, як чоловіка забирають до війська. А потім — тиша. Страшна, довга тиша статусу «зниклий безвісти».

​Між надією та болем

​Днями в Тячівському РТЦК та СП відбулася подія, від якої клубок стоїть у горлі. Марині Євгенівні Хоменко вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня. Це нагорода її чоловіка. Того самого, який колись пішов захищати країну, а тепер значиться лише у списках тих, кого не можуть знайти.

​У руках жінки — холодний футляр і державне визнання. Але чи може цей метал замінити тепло рідної руки?

​Ціна нашого спокою

​Згідно з Указом Президента, нагороду присвоєно за героїзм, проявлений у запеклих боях. Проте для родини цей орден — це не просто відзнака. Це офіційне підтвердження того, що їхній захисник віддав усе, що мав, виконуючи свій обов'язок перед народом, який колись закликав його до лав ЗСУ.

​«Ми пам’ятаємо» — кажуть у ТЦК.

«Ми чекаємо» — відповідають очі дружини.


​Героїзм у невідомості


​Тячівщина продовжує платити найвищу ціну. Поки в кабінетах вручають нагороди, у домівках щохвилини триває молитва. Ми схиляємо голови перед мужністю воїна та незламністю його дружини, яка тепер тримає цей орден за двох.


​Ми не маємо права забути, якою ціною дається кожна нагорода і кожен підпис у звітах про мобілізацію.
​Віримо у диво. Чекаємо додому кожного