Історії з фронту 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада

30-річний Іван на позивний "Фокс" служить у 128 Закарпатській бригаді вже більше року. У гірсько-штурмову роту потрапив після навчального центру, зараз Іван - головний сержант взводу.
Фокс разом із товаришами пройшов штурми ворожих позицій, зачистку і важку оборону, жорсткі бої були у Роботиному, згадує захисник.
– Спочатку ми штурмували й зачищали ворожі траншеї, а далі мали закріпитися й тримати оборону. Росіяни відійшли на сусідню позицію метрів за 70 від нас і звідти намагалися повернути втрачене. Але ми «гостей» не кликали, тому не пустили їх. Проти нас стояли різні бійці – профі, зеки… Я бачив ворожі тіла з шевронами «вагнера».
Під час боїв Фокс кілька разів отримав поранення – в спину, плече і голову.
– Найнебезпечніше поранення було в голову, скоріше за все – від мінометної міни. Один осколок влучив у шолом, а другий (розміром як великий палець) залетів під шолом, черконув голову й застряг у шоломі з внутрішнього боку. Можна сказати, що мені дуже пощастило. Коли мене привезли в стабпункт і зняли шолом, усе було в крові, хоча гарячий шматок металу припік рану, тому кров не йшла інтенсивно. Я зберіг той осколок, хотів навіть переплавити його на якусь символічну прикрасу…
Останнім часом підрозділ Фокса тримає оборону на Запорізькому напрямку в одному з сіл, відбитих у ворога. Бойові виходи на «нуль» через небезпеку дронів доводиться затягувати, іноді вони тривають по кілька місяців.
– Ми довго перебуваємо в обмеженому просторі й під постійною небезпекою. Час від часу я бесідую зі своїми бійцями – розпитую про мирне життя, родичів, захоплення… Треба, щоб людина виговорилася, тоді їй стає трохи легше. Коли є можливість, займаюся легкою фізкультурою, виконую вправи з броніком, щоб м’язи не атрофувалися. Що найважче на позиціях? Одне на інше накладається – закритий простір, постійна небезпека, відсутність зв’язку з рідними, переживання за людей…