Закарпатська область втрачає величезні гроші, і туристичний імідж

Фраза про те, що туризм – найперспективніша галузь для розвитку Закарпаття, настільки широковживана, що вже стала заяложеною. Утім, вона цілком відповідає дійсності – туризму в найзахіднішій області України сприяють і географічне положення (кордони з чотирма країнами Євросоюзу), і природа (Карпати й прикарпатська низовина), і унікальні локації (Синевирське озеро, Долина нарцисів, Говерла тощо). Тим сумніше констатувати факт, що цього року туристичний сезон на Закарпатті повністю провалено. Причина – не зрозуміла і нічим не виправдана позиція влади. Якщо охарактеризувати теперішній стан справ дефініціями кримінального кодексу, то до провалу туристичного сезону призвела злочинна бездіяльність влади.

"Гуцульську бриндзю" дуже чекали, деякі туроператори навіть зарезервували під неї залізничні квитки
Ще в середині серпня стало остаточно зрозуміло, що на Закарпатті знову не відбудеться фестиваль "Гуцульська бриндзя". Свято, присвячене поверненню вівчарів із полонин, обласний (а кожні кілька років і міжнародний) гастрономічний і мультинаціональний фест, який проводиться щороку в перші вихідні вересня у Рахові. "Бриндзя" була заснована в 2000-му році, і з тих пір не проводилася тільки двічі – у 2014-му та 2020-му. Сім років тому причиною скасування фестивалю обласна державна адміністрація назвала бойові дії на Донбасі (втім, у травні 2015 року автор цих рядків мав відношення до організації фестивалю "Станиця – це Україна" на самій лінії розмежування в Станиці Луганській, тому може запевнити, що бойові дії на Донбасі ніяк не могли вплинути на проведення фестивалю на Закарпатті, це була непереконлива "відмазка" через небажання займатися організацією свята). Минулого року фестиваль скасували через карантин, і це дійсно була поважна причина.
"Бриндзю" вважають найкращим із закарпатських фестивалів. Щороку в перші вихідні вересня населення найвисокогірнішого райцентру України Рахова подвоювалося. Півтори тисячі учасників і 12–15 тисяч туристів, у тому числі з-за кордону, для "Гуцульської бриндзі" давно стало нормою. За кілька тижнів до "Бриндзі" всі готельні номери та вільні помешкання в Рахові, а також садиби в довколишніх селах у радіусі кількох десятків кілометрів резервують туристи. Фестиваль проводиться в дуже вдалій локації – в урочищі "Буркут" біля амфітеатру, з якого відкривається неймовірно красива панорама на Рахів і довколишні гори. Понад двадцять павільйонів у етно-стилі презентують тут страви й напої традиційної місцевої (української, румунської, гуцульскої, бойківської, долинянської тощо) кухні, а особлива увага, звичайно ж, приділяється щойно привезеним вівчарями з полонин овечій бриндзі та сиру. Відвідувачі залишають на фестивалі дуже гарні за місцевими мірками гроші – від кількох сотень гривень за сувеніри до кількох тисяч за проживання й харчування. З урахуванням кількості туристів, це величезна інвестиція в місцевий туристичний бізнес. Але головні на "Гуцульській бриндзі" не тільки гроші, а й тисячі усміхнених людей у вишиванках із різних регіонів України. У ці дні в Рахові панує справжній дух свята, дух українства із неповторною гуцульською родзинкою.

На "Бриндзю" спеціально приїжджають навіть зі східних російськомовних регіонів. Недарма саме цей закарпатський фест відповідальні за туристичний напрямок з інших областей України розглядають як майстер-клас для проведення справжніх масових свят.

"Гуцульську бриндзю" необхідно проводити щороку, а особливо зараз, адже після довгого локдауну (який може повторитися в кінці року) людям особливо хочеться свята. "Бриндзю" дуже чекали, деякі туроператори навіть зарезервували під неї залізничні квитки. І всі можливості для проведення фестивалю були. Закарпаття потрапило в зелену карантинну зону ще на початку червня, тому трьох місяців для організації цілком вистачало. Однак головний "власник" "Бриндзі" – Закарпатська ОДА – нічого не зробила для її проведення, вона навіть не спробувала якось пояснити причину скасування фестивалю. Хоча, що тут пояснювати – і так усе зрозуміло.

Сезонні напливи туристів годують на високогір’ї тисячі людей, котрі не їдуть на заробітки, а залишаються з родинами
Ще один знаковий фест, який "пролетів" цьогоріч на Закарпатті, – "На Синевир трембіти кличуть". Свято засноване в 2001 році й проводиться на одному з семи чудес України – Синевирському озері. У 2016 році сюди заасфальтували дорогу, яка не ремонтувалася з 1992 року. Відтоді, як підрахували фахівці, туристичний потік до озера зріс у сім разів, а на фестиваль, який проводився в кінці серпня або на початку вересня, з’їжджалися близько 10 тисяч туристів. Черги з припаркованих автобусів на дорозі, яка веде до озера, в цей день тягнулися на кілька кілометрів.

Високогірна Міжгірщина – дуже бідний регіон, тому саме сезонні напливи туристів годують тут сотні родин, які влаштували в селах біля Синевирського озера туристичні садиби чи міні-готелі. Разом із персоналом – це кілька тисяч людей, котрі завдяки таким фестивалям і приїжджим туристам мають змогу залишитися вдома, а не змушені їхати на заробітки. Масові свята дають можливість заробити й місцевим мешканцям, що не задіяні безпосередньо в туристичній галузі, – транспортникам, виробникам харчів, збирачам ягід і грибів.

"На Синевир трембіти кличуть" чекали й цього року, і всі можливості для його проведення теж були. Однак організатор – Закарпатська ОДА – скасувала фест без жодних пояснень. Цього року трембіти нікого нікуди не покликали…

Третій знаковий фестиваль, що не відбувся на Закарпатті, – "Закарпатська свальба": унікальне свято, яке проводилося в кінці літа або на початку осені. Головними дійовими особами фесту є реальна пара молодят, котра погодилася одружитися під телекамери журналістів і в присутності численних туристів за старовинним верховинським обрядом і з традиційними весільними стравами. Саме весілля відзначали в старовинній корчмі на території одного з колочавських музеїв дерев’яної архітектури під відкритим небом.
Для фестивалю у 2016 році відновили стару лісову дорогу між двома тупиковими до того селами Колочава й Німецька Мокра з суміжних районів. Дорога була непроїзною кілька десятиліть, і родичам із цих сіл, щоб відвідати один одного, доводилося робити гак у 160 кілометрів. Відновлена лісова дорога стала єдиним автомобільним сполученням між Тячівщиною й тодішньою Міжгірщиною. Крім того, в Німецькій Мокрій проклали асфальтове покриття, якого тут не було з часу заснування села. А за два наступні роки заасфальтували і вщент розбиту трасу, що веде до села.
Гостями "Закарпатської свальби" були в тому числі туристи з Чехії, які вже десятиліттями відвідують Колочаву (тут певний час жив і працював видатний чеський письменник Іван Ольбрахт, автор книжки про колочавського розбійника Миколу Шугая). Організація фестивалю вимагала чималих зусиль, адже знайти пару молодят, котрі згодяться одружитися "для широкого загалу", і провести весілля за традиційним верховинським обрядом зовсім непросто. Однак цілком реально – було би бажання. Зараз його, на жаль, немає. Більше того, лісову дорогу між Колочавою й Німецькою Мокрою вже два роки ніхто не оновлює (тут періодично потрібен грейдер, бульдозер та інша техніка). Ще рік-два, і вона знову буде непроїзною, ставши ще одним символом бездіяльності влади.
Заяви представників ОДА про туристичний потенціал Закарпаття звучать як насмішка
Вище названі тільки три знакові для Закарпаття фестивалі, що мали відбутися цього року на Закарпатті, але без жодних причин і пояснень не відбулися. Насправді ж зірваних чи не проведених туристичних подій і атракцій, які з року в рік приваблювали в область багато десятків тисяч туристів, набагато більше. Це і оригінальний гастрономічний фестиваль "Бичківські голубці" у Великому Бичкові, де готують кілька десятків видів цієї традиційної страви, і Медовий фест у Вучковому біля гейзера мінеральної води, і етнофестиваль "Лемківська ватра" на Перечинщині, і щорічні Дні добросусідства з прикордонними регіонами сусідніх країн… Уже кілька років не відкривали тимчасовий перехід "Лубня – Волосате" для пішоходів і велосипедистів на українсько-польському кордоні, хоча щоразу його за кілька днів перетинали тисячі туристів в обох напрямках, котрі теж залишали гроші на бідній верховинській Березнянщині. У квітні цього року перехід пообіцяв відновити самопроголошений "префект від президента на Закарпатті" нардеп Микола Тищенко, але сталося, як у відомій приказці: сказав пан – "кожух дам", та слово його тепле.

Зараз в області зрідка проводять тільки невеликі фестивалі локального масштабу, які організовують сільські ради чи громадські організації. Наприклад, фестиваль сливового леквару, який відбувся в с. Геча в останні дні серпня. Туристи їдуть на Закарпаття стихійно – вони чують від знайомих, що тут можна гарно й недорого відпочити, бачать в інтернеті рекламу місцевих садиб тощо. Влада для розвитку туризму не робить абсолютно нічого. Хоча ні, на словах робить. Заяви керівництва ОДА про "прорив у розбудові інфраструктури", "нові транспортні артерії, які з’єднують туристичні магніти регіону", "реалізовані практичні кейси в туристичній галузі" звучать як насмішка. Дороги до головних туристичних локацій області були зроблені ще в 2016 – 2018 роках – і до Синевирського озера, і до Долини нарцисів, і до гірськолижного Пилипця, і в напрямку Говерли… Але щоб по цих дорогах вирішили приїхати туристи, потрібно щось для них організувати. Хоча би зробити те, що робиться вже роками, і що дуже чекають як місцеві підприємці, так і туристи з усієї України. Вірніше, чекали. Мова навіть не про те, щоб організувати щось принципово нове, як наприклад, видовищний проєкт "Історичний потяг на Боржавській вузкоколійці" з ретро-паровозом (який відбувся влітку 2017-го) чи міжнародний фестиваль "Де бере початок Тиса" біля витоків цієї річки за участі дипломатичних представництво країн басейну Дунаю (відбувся в літку 2018-го). Такі проєкти взагалі непідйомні для теперішньої влади.

Так, придумати оригінальну програму фестивалю й перетворити його на масове свято, непросто. Домовитися з зіркою шоу-бізнесу й знайти спонсора для оплати її виступу – складно. Набагато простіше нічого не робити, списавши свою пасивність і бездіяльність на війну чи коронавірус. Але "завдяки" цій бездіяльності Закарпаття втрачає і величезні гроші, і туристичний імідж.