Супермени ДСНС: пожежний-рятувальник Дмитро Ковтан про вибір професії, паніку на пожежі та хибні виклики

Кицьку з дерева він іще не зняв, дитину з вогню не виніс та й будинок від знищення не вберіг. Однак це тільки справа часу. Наш новий супермен Дмитро Ковтан недосвідчений, проте сповнений рішучості. Адже якщо в душі ти рятувальник – то кицька, дитина й будинок врешті-решт знайдуться...

Спочатку Дмитро хотів рятувати природу – і навіть вивчився на еколога в Івано-Франківську. Коли з цією кар’єрою не склалося, ввів у дію план Б – вирішив рятувати людей. Тож влаштувався на службу в ДСНС і паралельно почав студіювати пожежну справу у Львові. Каже, що обрати нову професію йому допомогли друзі: «Багато знайомих говорили, що в зв’язку з тим, що я так люблю допомагати людям, мені треба йти в таку професію».

І допомагати Дмитро насправді любить. Не тільки на роботі, а й у повсякденному житті. Хлопець розповідає: «У мене банально така ситуація часто буває, що людина стоїть на “аварійці” на дорозі. Я обов’язково зупинюсь і подивлюся, що там є з тією машиною, щоб чимось людині допомогти. Бо якщо ми будемо один одному допомагати, я думаю, що жити стане всім набагато легше».

Оскільки Дмитро опановував професію пожежного-рятувальника з нуля, багато в чому йому допомагали старші колеги з 15-ї державної пожежно-рятувальної частини Ужгорода. І найкраща їхня порада, за словами хлопця, була проста: «Не панікуй». «Під час пожежі треба вимкнути емоції і тверезо оцінювати ситуацію, яка склалася, і продумувати шляхи для вирішення цієї ситуації», – пояснює Дмитро.

Швидке орієнтування в ситуації – запорука успіху кожного пожежника. Адже будь-якої миті щось може піти не за планом. Втрутитися в роботу здатна погода чи інші сторонні фактори. «Ми виїжджали на загорання трави в кінці вулиці Загорської. Приїхали – горить начебто небагато, десь гектар. Потім як вітер почав це роздувати – горить вже десь 15 гектарів. То одне, коли воно слабенько горить – ти прийшов, прибив і все. А коли полум,я починає на тебе іти і тобі від нього втікати треба – то трохи стрьомніше виглядає. Десь півдня ми там пропрацювали. Прибили потім уже до кінця. Нам пощастило, що ми на IVECO поїхали і могли подати воду нормально», – згадує Дмитро.

Пожежі в екосистемах – це, звісно, погано. Проте коли від вогню страждає людське майно, то рятувальнику треба стикатися ще й з людськими емоціями. Далеко не позитивними. Мало хто буде стримуватися й логічно оцінювати ситуацію: «Коли у мікрорайоні Шахта горів Мерседес 124-ий, сам власник – дідусь – сказав, що ми швидко приїхали. А потім хлопець, якого там приблизно не було, каже: “Чому ви так повільно їхали?” Кажу: “Слухай, чоловіче, як нас викликали, так ми і приїхали”. А з,ясувалось, що вони одразу не викликали, подзвонили вже тоді, коли побачили, що самі загасити не можуть. Таке часто буває. Спочатку пробують своїми силами, а поки вони своїми силами пробують, то так розгорається, що вже й ми не особливо щось врятуємо».

Та найгірше, коли під загрозою життя людини. Буває, що й фактичної пожежі немає, а хтось може постраждати. Дмитро наводить приклад хибного виклику на вулиці Загорській в Ужгороді, коли бабуся смажила котлети на кухні, пішла дивитися телевізор і задрімала під серіал: «Їжа вигоріла вся повністю. Ми заходимо, а квартира вся в диму, нічого не видно. Бабуся на нас: “А ви що сюди прийшли?” Ми вікна повідкривали, бабусю на балкон. Вона на балкон вийшла і питає: “А то в мене дим?” Зайшла знову всередину, ми її знову на балкон. Вже всі вікна там повідкривали. Звучить смішно, але це не так. Ще декілька хвилин, і старенька могла би й вчадіти, та сусіди викликали нас».

Зараз Дмитро морально готується до зимового сезону та його викликів. Адже в холодну пору року традиційно більшає пожеж у житловому секторі. Можливо, йому навіть випаде можливість врятувати чиюсь оселю від вогню. Або й життя людини. Або й кицьку. Тож далі буде...



У ДСНС України у Закарпатській області