Іван Маюрець: «Для успішного функціонування Довжанської ОТГ, потрібно не обкрадати казну, а вкладати власні гроші

Кандидат на посаду голови об'єднаної громади про перспективу ОТГ та бездіяльність діючого керманича

На носі чергові вибори. Кожен грає у свою партію: хтось у переносному, а хтось у значенні прямому. І якщо у більшості громад майбутні народні обранці ще не визначились зі своїми планами, більше того – не думають про плани виборців то довжани, приборжавці, полянці або у миру - мешканці Довгого Приборжавського та Липецької Поляни Із пріоритетами для майбутньої ОТГ та й з її керманичем, певно, визначились. Мова про уродженця Довгого, простого робітника, який зробив себе сам. Іван Маюрець народився 29 серпня 1962 року у згадуваному мною селі - центрі майбутньої об'єднаної територіальної громади. Закінчив місцеву школу та Свалявський технікум за спеціальністю технік - електрик. Згодом працював в Іршавському РЕМі та пожежній частині Довгого. Як переважна більшість закарпатців, шукав щастя за кордоном. Іван Федорович допоміг влаштувати життя усім своїм ближнім, себто двом донькам та синам-близнюкам: збудував хати і навчив їх заробляти самостійно. Одним словом, простий селянин - наш із вами побратим .Сини працюють на будівництві. Ні, не мають власного бізнесу, а підробляють де Бог подав. Старша донька - вихователька у дитсадку, молодша, закінчивши академію МВС, працює менеджером в АВК. Дружина поки безробітня, бо її незаконно звільнили із сільської ради через три дні після виборів. Пан Маюрець для потреб власної сім’ї та й благоустрою громади придбав ще й європейського агрегата – JCB, за що й отримав прізвисько тракторист.

Іван Маюрець балотувався на очільника спочатку села, а згодом ОТГ. І спочатку програв 43 голоси, а минулого року «аж 24». І це при тому, що не вів ніякої піар-кампанії. На Закарпатті ж бо прийнято робити все дотричі. Увесь актив Івана Федоровича, я про бізнесовий: це дві корови, десяток свиней, шістдесят дві куриці і один трактор. Самодостатній селянин, який не женеться за владою чи грошима, а прагне залишити слід в історії. Мовляв, аби діти, внуки, правнуки, про батька, діда чи прадіда чули виключно позитив. Бувають ще й благородні на землі сущій. Іван (не звик, аби до нього по-батькові звертались) взяти участь у виборах вирішив через примхи друзів. «Якщо не ти, то хто? Наведеш порядок в об’єднаній територіальній громаді або гріш тобі ціна», - зауважив знаний у Довгому Владислав Шитів. «Спонукали мене до ініціативи виборної ще кілька друзів. Біда, не знаю чи потрібно це мені, моїй сім’ї, моїм близьким. Позаяк я завжди допомагаю тим, хто цього потребує. І роблю це не за гроші чи позитивний імідж, а просто через призму батьківського виховання», - каже Іван Маюрець. Він живе за принципом: попросили - зробив. «Я був, є і буду Маюрцем. Просто хочеться увійти в історію, як людина, що зробила для ОТГ щось позитивне. Аби люди не переходили через дорогу і не зневажали мою сім’ю через мої вчинки, а з точністю до навпаки – відносились із повагою», - продовжує кандидат на посаду голови Довжанської ОТГ.
«Що ж таке сім’я - це я, ви, усі наші родичі і уся наша громада, яка дбає про благополуччя не власне, сім’ї, родичів чи близьких, а про всю громаду», - констатував Іван Маюрець. За останні п'ять років, а ні в Довгому, а ні в Приборжавському ,а ні в Липецькій Поляні не вдарив пальцем у палець ні Бог, ні чорт, хоча ні - вдарив. Вдарив тутешній царьок, він же - знайомтесь Віктор Симканич. Продавши двадцять з гаком сотин за 1.1 міліонів гривень. Бізнесмен він успішний. Невідомо скільки осіло у його «тапловці» , але продавши вніс згадувану суму до бюджету і зробив сімсот метрів дороги. Комусь роблять пам'ятник посмертно, комусь по життю, а йому на сімсот метрів. Це моє журналістське ствердження, не доведи Господи нав’язливе, виключно авторське. 700-метровий, погодьтеся, шлях довгий. Якраз із мого дому до цвинтаря. Та діяння кожного з нас оцінюватимуть зверху, тому риторичні запитання так і залишені без відповідей. Ідемо далі.

Більшість, та ні, брешу, усі кандидати декламуватимуть власні «автентичні» передвиборні програми на власний смак. Без конкретних рішень, ідей, чи навіть перспективних планів. А він, цей згадуваний мною селянин ,своє усе ж трактує. І не боїться висловлювати реалізацію амбітних рішень.
«Чому вулиці: Мочарну, Боднарівську, Гірки, Станційну не можна зробити європейськими. Власні зусилля, мова про мене, моїх однодумців і часткового, що визначили законодавством, місцеве співфінансування. Хоча, можна зробити і без останнього пункту », - констатує Іван Федорович. Поки-що, у Довгому функціонують, наголошую, два псевдо підприємства. Я про стихійній ринок та сміттєзвалище. Сміттєзвалищам є наше село, а ринкові відносинин між собою влаштували окремі індивідуми діючої влади. Картка, я про банківську, знаходиться у пана Симканича - це за сміття. За стихійний ринок гроші беруть «налом», без жодних договорів, квитанцій тощо. Власне, як і за сміття. Із цих обох джерел діючий голова ОТГ збудував собі хижу і купив позашляховик. При тому не лише собі. Раніше заручений підтримкою екснардепів, був на верхів’ї. Сьогодні - життя наворожило кардіограму: уверх - униз. І знизу вибратися важко і досі. І він не вибрався та й певно, не вибереться ще досить довго, хоча мова не про нього .

«Я знаю проблеми у Довгому, Приборжавському, Липецькій Поляні. Я знаю про відсутність автомобільного шляху, я знаю про відсутність освітлення, про відсутність спортзалів, дитячих майданчиків, однозмінного навчання, сучасного каналізаційного виводу, сміттєвої проблеми, залізничної дамби – вузькоколійки у Приборжавському. Повірте, знаю. Отож, підсумовуючи вищенаведення я, як простий селянин, батько чотирьох дітей, учора - заробітчанин, а нині - інвестор, гарантую вирішенню нагальних проблем. Дякуючи Богу, я не Симканич, а Маюрець, не Віктор, а Іван. І я не розкидуюсь словами, а зроблю те, що треба не мені і не вам, а НАМ

Ольга ВАРГА