“В ім’я Тиси”: Угорець із українським корінням зняв фільм про проблему відходів на Закарпатті
березня
22
/ 2021
Димитрій Ляшук – кінорежисер із Будапешта. Його батько – українець, мати – угорка. А він народився у Санкт-Петербурзі, через рік його родина переїхала до Угорщини.
Димитрій присвятив кілька років проєкту водночас цікавому та шокуючому. Він знімав фільм про річку Тиса, і переважно на Закарпатті.
«Нарешті я завершив свій фільм, що пов’язаний із ситуацією з відходами на Закарпатті! Його назва буде “В ім’я Тиси”. Це 55-хвилинний фільм, знятий у чотирьох країнах. Але, перш за все, на Закарпатті, звідти у фільмі я дістануся дельти Дунаю. Планую показати стрічку наприкінці березня. У мене попереду ще багато роботи – для того, щоби наші сусіди також усе зрозуміли, планую підготувати переклад на українську, румунську, англійську, німецьку, російську і, можливо, сербську мови. Під час зйомок я був приголомшений навколишньою красою, але, на жаль, побачив і невтішні речі…».
Димитрій із трирічного віку їздив із батьком, любителем риболовлі, на Тису та озеро Тиса в Угорщині. Свій перший фільм про улюблену річку він зняв улітку 2018 року.
«Це абсолютно природне середовище для мене, яке практично стало частиною мого повсякденного життя. Є ще одна причина моєї пристрасті. Шість років тому, коли мій батько був на Тисі, його серце зупинилося. Його раптова смерть стала великим шоком для мене. І ніби його любов до цієї річки ввійшла в моє серце, подвоївши цю пристрасть».
Наразі є можливість побачити певні кадри з фільму “В ім’я Тиси” та переглянути фотографії, які Димитрій виклав у фейсбуці.
Димитрій із трирічного віку їздив із батьком, любителем риболовлі, на Тису та озеро Тиса в Угорщині. Свій перший фільм про улюблену річку він зняв улітку 2018 року.
«Це абсолютно природне середовище для мене, яке практично стало частиною мого повсякденного життя. Є ще одна причина моєї пристрасті. Шість років тому, коли мій батько був на Тисі, його серце зупинилося. Його раптова смерть стала великим шоком для мене. І ніби його любов до цієї річки ввійшла в моє серце, подвоївши цю пристрасть».
Арт-об’єкт зі сміття: як студент із Кошице привернув увагу до забруднення річок (ФОТО)
Наразі є можливість побачити певні кадри з фільму “В ім’я Тиси” та переглянути фотографії, які Димитрій виклав у фейсбуці.
Ось деякі з коментарів під цими світлинами у facebook:
«Однією із приток Тиси є Боржава, довжина якої становить 106 км. З її верхньої частини припливає багато відходів, які регулярно накопичуються на береговій лінії, застрягають на повалених деревах…».
«Напевне, перед нами тонни сміття. За 500 метрів знаходиться ще одна купа такого ж розміру в колись чистій воді Боржави. Це дуже неприємне видовище, особливо знаючи те, що все це рано чи пізно опиняється у Тисі. Якщо хтось не організує тут збір цього сміття. Я готовий і Віктор також планує прийти мені на допомогу!».
На Закарпатті угорський режисер познайомився із місцевим активістом та підприємцем Віктором Бучинським. Віктор понад рік тому організував у Берегові станцію із селекції побутового сміття. А також бере участь у зборі та утилізації непотребу, що приносять із собою наші річки.
«Найгірше, що я коли-небудь бачив, – це величезне сміттєзвалище поблизу Рахова, прямо на березі Тиси. Як тільки трохи задощить або почне танути сніг, Тиса буквально за кілька годин може піднятися на 1-2 метри і змити це сміття у воду. Я досі не можу повірити, що таке бачу на власні очі».
Димитрій розповідає, що приблизно за десять років тут накопичилося стільки відходів, що ними можна вкрити п’ять футбольних полів. На жаль, сміття, що збирається із навколишніх населених пунктів, просто немає куди більше подіти.
«Подекуди товщина сміттєвого покрову може становити 15 метрів. Я відчуваю, що з цим потрібно щось робити. І я спробую. Мій фільм покаже вам, як і що потрібно робити. Поруч зі мною на фото – ліворуч – Віктор Бучинський, а праворуч – Бела Франц. Вони працюють над тим, щоби зробити Закарпаття та Тису чистішими. Вони також були моїми провідниками та є головними героями мого фільму. Ми дуже добре подружилися, я їм дякую за все!».
Також Димитрій Ляшук відвідав сміттєпереробний завод у селі Яноші – він мав бути першим таким на Закарпатті. На жаль, урочисто відкритий кілька років тому, досі не працює через різні причини.
«8 років тому, за стандартом ЄС, був побудований сортувальний завод, який з тих пір не працював ні хвилини. Просто вкривається пилом. А він міг би переробляти 20-30 тисяч тонн відходів на рік … Мій фільм покаже, чому він так досі і не працює…».
Режисер відвідав і сортувальний майданчик Віктора Бучинського. Розповідає, що Віктор колись мав намір спуститися на човні по Боржаві, але не зміг цього здійснити – через численні затори, що утворилися переважно з пластикових пляшок. Саме там і пообіцяв собі зробити все, аби змінити ситуацію. Так і виникла станція із сортування відходів для їхньої подальшої переробки.
«Зверху це здається лише брудним смітником, але насправді зблизька – це запорука майбутнього, запорука чистого Закарпаття, чистої Тиси. Для цього нам потрібно ще багато-багато таких людей як Віктор, Бела, а також подібні пункти в кожному поселенні на Закарпатті…».
Димитрій привіз із Угорщини подарунок для свого нового друга – смітники для роздільного сортування.
«Я прочитав у статті, що на жаль, деякі населені пункти на Закарпатті досі не мають навіть таких смітників. Віктор також перебирає всі відходи вручну просто неба – разом зі своїм партнером і журналістом Олегом. Я, у свою чергу, написав невеличке повідомлення для небайдужих громадян – на смітнику. Про те, що вони роблять добро не тільки для себе, навколишнього середовища та Тиси, коли привозять відходи до селективного колектора, але й дбають про людей, які живуть в Угорщині. Я наважився подякувати вам від імені всіх угорців!».
На фото є і 40-річний самоскид УАЗ Бели Франца. За допомогою цього транспортного засобу Бела також збирає відходи з чотирьох сіл, які потім сортуються вручну на невеличкому майданчику.
«Багато людей запитували мене, чому я кілька разів їздив до Рахова, чому саме рахівське сміттєзвалище обрав, і тому подібне. Отже, ми з моїм товаришем, режисером документальних фільмів, екоактивістом і просто хорошою людиною з Будапешту Димитрієм Ляшуком, а також моїм хорошим товаришем і однодумцем Бейлою Францом, обрали Рахів для зйомок документального фільму про річку Тису, – написав Віктор Бучинський. – Чому Рахів? На це є багато причин. Але відповіді на всі запитання скоріше дасть фільм Димитрія Ляшука. Сподіваюся, що як тільки це стане можливим, у Берегові також відбудеться презентація фільму про річку Тиса, на яку запросимо всіх бажаючих!».
До речі, Димитрій разом із друзями із Закарпаття неодноразово брав участь в акціях із прибирання сміття на берегах річок.
«Під час такого прибирання, коли власноруч прибираєш сміття, окрім очищення власне навколишнього середовища, ми ще й впорядковуємо щось у своїй голові. Тому що лише той, хто стикається з цими тоннами сміття у природі і почне прибирання – зрозуміє, що ми щодня купуємо і продукуємо занадто багато непотребу. Ми купуємо це сміття вже в магазинах, а потім воно потрапляє у природу», – каже Димитрій в одному з інтерв’ю.
На думку режисера, нам слід, у першу чергу, змінити своє мислення – і не купувати зайве, зайві пляшки, пакети тощо. Все те, що потім опиняється на смітнику або на берегах річок, у лісі, у полі – де завгодно.
«Ця проблема існує не лише на Закарпатті, а й в Угорщині. Однак під час своєї поїздки я виявив, що ми все таки приблизно на 20-30 років попереду України та Закарпаття – щодо поводження із відходами. Але не слід ідеалізувати – наприклад, скандинавські країни так само обігнали Угорщину на стільки ж років. Там значно вищий рівень, і ставлення інше. Це може бути пов’язано з освітою, матеріальним становищем…».
І ще один момент. Під час прибирання берегів Тиси в Угорщині режисер почув від волонтерів чимало не надто приємних слів на адресу українців, насамперед тих, які живуть на Закарпатті. Адже більшість сміття прибуває “своїм ходом” саме з цього регіону.
«Мені було дуже неприємно це чути, адже я наполовину українець. Мій покійний батько – з Рівненської області. Мій угорський прадід народився поблизу Виноградова, тому я теж маю і закарпатське коріння. Тому – це моя місія. І вважаю, що буде дуже важливо, якщо мій фільм буде показаний в Україні, і транслювався би на українських телеканалах».
Димитрій каже, що не хоче нікого засуджувати в своєму фільмі, вихід якого заплановано на кінець березня 2021 року. Головна його мета – зрозуміти, чому це все відбувається, а також спробувати знайти спільне вирішення проблеми.
Також він уже планує знову приїхати на Закарпаття, аби показати, яка панує ситуація із побутовим сміттям у найбільших містах області – Ужгороді та Мукачеві.
Підготував Андрій Клоц, Varosh