Новини по нашому 1 494 Переглядів 0 Рейтинг

Грабівницький бункер на Закарпатті: із сміттє­звалища — в об′єкт мілітарі-туризму (ФОТО)

жовтня 04 / 2020
Грабівницький бункер на Закарпатті: із сміттє­звалища — в об′єкт мілітарі-туризму (ФОТО)
Інколи туристичні можливості валяються в нас буквально під ногами. І саме такий випадок ілюструє відео, зняте ще до введення карантину, але поширене тільки у вересні ГО «Б’ютифул Карпати».

Йдеться про бункер часів Другої світової війни, розташований у невеличкому с. Верхня Грабівниця на Воловеччині, яке навіть своєї сільради не має.

Проте щороку сюди приїздять десятки тисяч українських та іноземних туристів. Їх приваблює саме мілітаристична споруда.

Утім, так було не завжди. Цей бункер секретно, під виглядом лікарні, з 1939-го зводили понад 5 років як один із численних ключових об’єктів фортифікаційної угорської «лінії Арпада». Зрештою на завершальних етапах Другої світової мадяри, відступаючи, його підірвали, але тільки біля входу, тож об’єкт запломбували. Понад 20 років доступу до нього не мав ніхто. Потім він перейшов у володіння радянських військових. А коли СРСР розпався – дістався місцевій владі. Однак та не знала, що з ним робити. Тут пробували вирощувати печериці, десь у 2005-му здали в оренду берегівському чи виноградівському бізнесмену власне як туристичну атракцію, але «не пішло» ні те, ні інше. Зрештою мешканці почали… зносити сюди сміття. Утворилося імпровізоване звалище. Аж доки за діло 8 років тому не взявся місцевий підприємець. За його ініціативи все розчистили, потроху розбудували інфраструктуру, яка нині виглядає вже цілком пристойно.

На відео, з якого ми й зробили для вас цей матеріал, про об’єкт найбільше розповідає екскурсовод Іван Собран. Він сам із Грабівниці, тож змалечку знає про бункер усе. Ну, або майже все, бо певні таємниці той зберігає досі. Спершу сюди наві­дувалися угорці, котрі приїздили групами на Верецький перевал, розташований неподалік. Але ні нормальної дороги, ні автостоянки, кав’ярні і т. д. у той час не було. Та й усередину лізли лише сміливці: сходи прогнили, доводилося пробиратися бетонними закладними по боках, дошки – почерез одну-дві, причому ще й ліхтарик у руці мусиш тримати. Це вже зараз є і сходи, й освітлення, й навіть такий собі музей – тут можна побачити каски, амуніцію і зразки зброї Другої світової війни, є навіть із Першої. І. Собран каже, що в дитинстві такі речі знаходив навіть без металошукача, просто ходячи по гриби, – ліси були ними всіяні. І дещо з того нині є в музеї.



Бункер постійно спускається вниз, він дуже глибокий (у тунелі почерез 60 метрів – поворот, так задумали, щоби зручно стріляти й водночас ховатися від ворожих куль). Із боків та вверху – півтораметрова товща армованого бетону. В якийсь момент екскурсовод каже, що над головою – 50 м скельної породи. Це ж усе в горі видовбали. І то стало дуже хорошим фільтром для води – вона тут кришталево чиста, витікає з труби, закладеної у стіну. Її колись могли пити солдати. Іван Собран пропонує скуштувати й туристам, однак застерігає: водичка холодна, температурою 10о С, як, власне, і все приміщення. До речі, не всюди можна самотужки пробратися, в доступних підземних ходах завдовжки 1,5 км електрокабель протягнули не повністю.

Аж ось камера показує тупик (загалом у бункері їх 4): тунель упирається в білу стіну, на якій виведений величезний чорний знак питання. Бо ніхто не знає, що там далі. Навіть екскурсовод. Хід перекрили й залили бетоном уже в радянські часи. Ехолокаційні заміри показали, що за ним – пустота, і по прямій далі щонайменше 25 метрів підземелля…

Колись у бункері був склад боєприпасів, провізії, казарма, лікарня, командний пункт, який давав зв’язок із іншими точками на всій «лінії Арпада». «Хоча насправді цей об’єкт не виконував функції оборони жодного дня, ним як воєнним комплексом не скористалися. Але за 2 тижні бойових дій, які тут по горах відбувалися, він принаймні кілька днів слугував за шпиталь. І все-таки, капіталовкладення можна виправдати тим, що як мінімум кілька тисяч життів бункер врятував – як угорським солдатам, так і місцевому населенню. Він виконав свою стратегічну, психологічну функцію», – робить висновок І. Собран.

Нині ця мілітаристична споруда вже доволі відома серед українських, угорських та інших туристів. Вона в тому плані має гарні перспективи. А все завдяки турагентствам, «сарафанному радіо» й інтернету. Можете й самі переглянути відео в мережі на ютубі, набравши «Туризм під ногами. Як Грабівницький бункер перетворили зі сміттє­звалища на туристичну окрасу регіону». А раптом захочете його побачити і наживо?
Категорія : Новини по нашому


Залишити Коментар