Вовків нема, а «їхніх» ягід – повно…

Люди ловлять останні миті літа і подаються у ліс, щоб насолодитися його принадами. Але грибів там через посуху наразі не видно, малини вже минулися, з ліщиновими горіхами розправляються білки. Тож рука непосвяченого у таємниці природи міського жителя тягнеться до будь-якої ягоди. Робити цього не варто, бо можна завдати собі багато клопотів.

Лісового новачка прива­блює граціозна екзотична рослина, яку видно зда­леку: тверде зелене стебло за­вбільшки 15 см вінчає маківка із грона яскравих червоних ягідок. Виглядає гарно, але рвати їх, а тим паче — пробувати на смак, боронь Боже! Краса цього пред­ставника нашої багатої фауни оманлива, небезпечна. Може звести людину зі світу.

Квітку цю називають вовчою ягодою. Вовків поблизу нема, а «їхніх» ягід — на кожному кро­ці. Напевно, через загрози, які несуть ці «вишеньки», і назвали їх «вовчими». Як зійде сніг, ця рослина вистрілює бузкового кольору суцвіттям. Хто насмі­литься понюхати його, потім довго шкодуватиме: від арома­тів «вовчої ягоди» починає боліти голова, з’являються нежить, ка­шель, «нюхач» часто чхає. Навіть не підозрює, що саме ця симпа­тична квітка завдала йому таких проблем.



Ще гірші наслідки, коли цвіт вовчої ягоди стане плодами. Хто торкнеться їх (чи навіть стебла), невдовзі побачить на руках пухирі, виразки. Спроба скуштувати ягоду викличе блю­воту, нудоту, спазми у животі. Медики кажуть, що після вжи­вання вовчих ягід траплялися фатальні випадки…

Тож милуйтеся цими лісови­ми екзотами на відстані — щоб, як мовиться, від гріха подалі. А ягід можна назбирати інших, їстівних. Уже достигли алича, сливи, кизил, чорноплідна го­робина. До вовчих ягід не під­ходьте! Вони ніби нагадують про небезпеку своїм червоним сигнальним кольором.

Іван ФАРІОН, ВЗ