«Ні разу в гори не ходила. Тіки на джипах їздила». Про що говорять на закарпатському курорті Драгобрат (ФОТО)

Драгобратське озеро Івор знаходиться на висоті 1600 м над рівнем моря. Воно – льодовикового походження. Сюди від карпатського гірськолижного курорту Драгобрат – 2,5 км.

Він розташований на висоті 1,3 тис. м біля підніжжя гори Стіг неподалік села Ясіня Рахівського району Закарпатської області.

– Ух, холодна! – чоловік у чорно-білих шортах заходить у воду. На траві сидить компанія – по двоє жінок і чоловіків. Усім на вигляд не більш як 30.

–?Сєрьожа, пригай зразу з головою, – кричить один. – Швидше привикнеш!

–?А ви увєрєні, що можна купатися? Може, воно в якийсь список занесене? – запитує білявка в кепці.

–?У який? То тобі не Морське око, щоб дивитися (озеро в польських татрах біля підніжжя мєньґушовських вершин, де купатися заборонено. – Країна).

–?Та ну. Їдем у готель. Нам до обіду треба вспіти. Дядя Рома бограч варить, – відповідає білявка.

У воду заходять ще двоє чоловіків. За 5 хв. виходять на берег і струшують воду на жінок.

–?Ідіоти! – білявка б’є одного рушником по спині. – Тепер нову майку треба буде діставати.

–?Господи, женщіна, ти в гори приїхала чи на подіум?

–?Я хотіла пофоткатись. Тепер переодіватись треба.

–?Всьо для Instagram, – Сергій намагається її поцілувати.


Дістатися підйомником на гору Жандарм, що розташована на території Рахівського району Закарпатської області, коштує 100 гривень в один бік. Її висота – 1763 метри. Пішки зійти на вершину можна за півтори години

–?Прівєт, сосєді! – кричить чоловік років 65, виблискуючи лисиною й золотими зубами. Дві пари щойно зійшли до озера. – Думав після вчорашнього ви только в отелі сідєть будете, – намагається говорити українською, має російський акцент.

–?А ми прийшли! – відповідає високий чоловік у помаранчевій футболці з синім рюкзаком. Білявка з каре знімає озеро на смартфон. За ними – чоловік у чорному та рудоволоса жінка. Усі з трековими палицями, в спортивному взутті. На спинах – великі наплічники.

–?Ваня, падай тут, – каже чоловік у чорному. Потім звертається до старшого:

–?Ти от мені об’ясни, як ви вчора тою дорогою виїхали на своїй машині? – звертається до нього старший.

–?Та нормально. Повільно, акуратно. Пасажири виходили, коли геть стрьомні куски дороги були.

–?Вас так кідало в т. Ми спочатку подумали, що то твоя жінка за рульом.

–?Ага. Я тільки по трасі їжджу, на такій дорозі то посивіла б, – руда дістає з рюкзака сигарету, підкурює. – Ми ж не знали, що така срака з тим мостом після повені буде. Вихлопи погнули, бампери пошкрябали. Але то машина, всьо робиться. Зато яка тут краса!

–?А де брали путьовку? – випитує чоловік із лисиною.

–?На Booking забронювали три номери. Сніданок і вечеря в ціну входили. Знайомі мають під’їхати ввечері.

–?А скільки за номер заплатили? Єслі не сікрєт.

– 700 гривень за добу з двох.

–?А чьо так дьошево? – не вгамовується. – Ми платілі по 1200 за номер. В турагенциї в Запорож’є бралі. Сказали, що скідку дєлают 20 процентов, бо тут через коронавірус нізкій сєзон.

–?Якась фігова знижка вийшла, – сміється руда. – Візьміть телефон власника садиби, наступного разу дешевше прийме.

–?Довго тут стоїте? Вибачте, що вторгаюся, але хотіла поспрашувати, – жінка у високих кросівках Nike звертається до чоловіка. Той біля сірого намету за кілька метрів від озера на пальнику готує їжу.

–?Ну, спрашуйте, – відповідає той. Він невисокий, повнуватий.

–?Ви тільки ночували тут, чи з походом ходили?

–?З походом іду. З Рахова, з гори Терентін. Далі на Стіг, і до Говерли. Третій день у дорозі.

–?Самі? І вотето всьо на плечах тягли? Скільки ж це кілограм? 50–60? І ніде отеля не брали?

–?Не брав. Ношу 40 літрів. Не більше. У горах кожен зайвий грам відчувається.

–?Зачєм? Це ж утомляє.



–?Утомляє. Але я нині прокинувся біля озера, а ви в готелі. І краєвид у мене значно дорожчий за ваші номери.

–?Та нє, у нас тоже красіво. Душ, пітаніє, балкон. І скільки в путі будете? Тиждень? Оооо, довго. А якщо дощ?

–?Одягну дощовик. Дорогою будуть кілька колиб, там відігріюсь. Їсти маю на чому приготувати.

–?Удівляюсь вам. Скільки разів була в Буковелі чи в Яремче – ні разу в гори не ходила. Тіки на джипах їздила. 500 гривен – і на любу вершину отвезут. Сюда нас хазяїн отеля привіз. Ввечері на Блізніцу повезе на закат. У чому кайф ходить?

–?Так ви і не зрозумієте, доки не спробуєте. Я можу дозволити собі зупинятися, де подобається, засинати і просинатися, де захочу. А коли виходжу на гору – то не описати відчуттів.

–?І часто так ходите?

–?Три – чотири походи за сезон. Майже всі Карпати обходив. Такий відпочинок треба любити. Я тижнями просиджую в офісі перед комп’ютером. Люди набридають. Перезагрузитися можу тільки в горах.

Гора Жандарм належить до гірського масиву Свидівець. Східні і західні її схили – круті скелі, популярні серед альпіністів. На вершині – кількадесят туристів. Фотографуються біля вказівного знаку, сідають на скелястий обрив. Звідси видно хребет Ґорґан, Чорногору, курорт Драгобрат, села Ясіня, Білин і Кваси Рахівського району.

–?Безценный Юрий Владимирович. 1976–1994, – читає напис на хресті жінка. Волосся зібране в пучок. З яскравим макіяжем. – Ваня, то шо, могила?

–?Може, й могила. Замерз, або шось зламав.

–?Я тут потопталась! – з жахом кричить.

–?Не драматизуй. Підеш на Чорногору – вона вся в могилах. Пішли до наших, я дрон запускатиму, – іде до великої компанії. Усі сидять на краю вершини. Усміхаються на камеру, махають руками, пари цілуються.

На вершину підіймаються двоє на спортивних мотоциклах у яскраво-зелених комбінезонах. Один проїжджає близько до краю. Жінки скрикують. Він різко повертає. Біля стовпа з назвою вершини кидає мотоцикл.

–?Может, ну ее нафиг? – каже.

–?Ну ты же сюда доехал. И что, оставишь на полпути? Так не пойдет. Ты же просился на Близницу, – відповідає другий.

–?Но я же не думал, что это так сложно.

–?Это почти что пешком. Не ной. Иначе, как научишься?

Чоловіки п’ють воду. За кілька хвилин їдуть. Дорогою до Близниці один із них падає з мотоцикла. Другий лишає свій на вершині, спускається до товариша. Сідає на його мотоцикл і підіймається на гору. Другий іде пішки.

–?Всьо. Сіла батарейка, – Іван ставить дрон заряджатися від павербанку. – Добре, що не як минулий раз. Забув про батарейку. Дрон вирубався. Шукав його 2 години.

–?Скільки вивалив? Картинка хоч норм вийшла?

–?Атлічна! Навіть мотоцик­лістів зняв. 1400 доларів заплатив. Монтуватиму і на стоках продаватиму. Або в YouTube заливатиму. Тільки думаю, як то робити. Україномовний контент ніхто ж не дивиться. Англійської не знаю. Певно, російською коментуватиму, щоб хоч трохи бабла за дрон відбити.

–?Ви нам казали передзвонити о 14:00 стосовно чанів. Будуть? Аааа. Ну зрозуміла. Шкода. Нє, нас не буде вже завтра, – жінка з довгим чорним волоссям говорить телефоном.

–?Не можуть знайти чанщика. Кажуть, забухав, – звертається до чоловіка у вузьких чорних окулярах. Щойно піднялися на гору Жандарм.

–?Думаю, їм підніматися на Драг не хочеться, – чоловік сідає на землю. Дістає з рюкзака бульбулятор. Возиться із ним кілька хвилин, підпалює. Пахне канабісом.

–?Ну, але ми ж їм платимо! 600 гривень за годину. І не одну беремо, а три! Льоня, а нічого, що тут люди? – жінка зауважує щодо наркотика.

–?Та пофіг. Ти знаєш когось, хто не покурює? Я не знаю. Я ж не набухуюсь, і не бушую. А трава – дешевше і здоровіше. Тим більше в горах її треба курити. Щоб не було кисневого голодування. Будеш? – простягає жінці. Та затягується, кашляє.

–?А за чани обідно, – додає чоловік.

–?То всьо дурна українська натура. Людям дають заробити два куска гривень, а вони не хочуть. Може, ще когось погугли?

–?Та на місці попитаю.

–?Вам топити чан не хочуть, бо 3 години – мало, – втручається в розмову чоловік із червоною хустиною на голові. – От був би весь день розписаний – будь ласка. А так. Попитайте на Драгобраті Василя із садиби «Пролісок». Він за 400 гривень на годину натопить. Але спускайтеся вже.

Анна-Лілія КОКОРА, gazeta.ua