Залізничне сполучення Королево — Ужгород: Чому дешевий квиток стає недоступним для мешканців Закарпаття

Залізничний квиток за 60 гривень сьогодні виглядає як справжній артефакт з минулого або неймовірна удача. У той час як ціни на міжміські автобуси невпинно зростають, Укрзалізниця залишається єдиним бюджетним способом дістатися з глибинки до обласного центру. Проте для мешканців Королева та сусідніх населених пунктів ця економія перетворюється на справжнє випробування на витривалість та стресостійкість.

Логістичний парадокс Закарпаття полягає в тому, що за ціну однієї поїздки в Ужгород на автобусі можна п'ять разів з’їздити поїздом. Але є одне суттєве "але": графік руху приміських потягів складений так, ніби пасажирів спеціально підштовхують до послуг приватних перевізників. Коли залізниця стає недоступною через незручні години, альтернатива у вигляді маршрутки перетворюється на «золоту» поїздку, яка суттєво б’є по кишені людей з державними зарплатами.



Економіка поїздок: Поїзд проти автобуса
Цифри говорять самі за себе, і ця математика справді викликає сум. Пасажири, які мають змогу планувати свій час, стикаються з наступною реальністю вартості проїзду:

Поїзд Королево — Ужгород: 60 грн (фіксований тариф приміського сполучення).

Маршрутка Королево — Виноградів: 60 грн за 15 хвилин у дорозі (фактично ціна залізничного квитка до Ужгорода).

Автобус Виноградів — Ужгород: 315,60 грн (ціна, що у п'ять разів перевищує залізничну).

Різниця в 255 гривень на одній поїздці в один бік — це величезна сума для пересічного працівника бюджетної сфери, студента чи пенсіонера. За умови щоденних поїздок на роботу, витрати на автобус стають просто непідйомними, з’їдаючи левову частку заробітної плати.

Графік «для нічних птахів» та вечірніх прогулянок
Головна проблема не в ціні, а в можливості скористатися цією ціною. Мешканці Королева мають лише два варіанти, щоб потрапити до Ужгорода залізницею, і обидва вони далекі від поняття «зручність».

Перший рейс відправляється о 3:30 ночі. Це ідеальний час для романтиків або тих, хто не спить, але абсолютно неприйнятний для нормального робочого ритму. Прибувши в Ужгород занадто рано, людина змушена кілька годин чекати на відкриття установ чи початок робочого дня.

Другий варіант — виїзд о 16:00. Це час, коли більшість справ в обласному центрі вже завершуються, і їхати туди немає сенсу, якщо тільки ви не плануєте залишатися на ніч. А як повернутися назад електричкою? Відповідь коротка: ніяк. Вечірнього сполучення, яке б дозволяло людям повернутися з роботи додому в Королево, просто не існує в адекватному часовому проміжку.

Чому пріоритети зміщені не на користь людей?
Закарпатська залізниця останнім часом акцентує увагу на розвитку міжнародних напрямків та «швидких» поїздів, що курсують через Мукачево. Це важливо для престижу та сполучення з Києвом чи країнами ЄС, проте місцеві мешканці почуваються забутими.

Звичайна електричка, яка має виконувати функцію соціального транспорту, перетворилася на привид. Вона ходить у «мертвий час», коли пасажиропотік мінімальний, замість того, щоб забезпечувати мобільність населення у пікові години. Це створює штучний дефіцит доступних місць та змушує людей «спонсорувати» автостанції.

Експерти з транспортної логістики зазначають, що відсутність зручного приміського сполучення гальмує економічний розвиток регіону. Коли людина з Виноградівщини не може дешево доїхати до Ужгорода на роботу, вона або відмовляється від вакансії, або шукає можливості виїзду за кордон, де транспортна система працює на пасажира.

Соціальний аспект та очікування громади
Для мешканців Королева, де значна частина населення працює в бюджетному секторі, доступний транспорт — це не розкіш, а засіб виживання. Витрачати понад 600 гривень на день (туди і назад) на автобус — це шлях до зубожіння.

Громада неодноразово піднімала питання перегляду графіків руху. Основні вимоги пасажирів прості:

Запровадження ранкового рейсу о 6:30 – 7:00 ранку.

Додавання вечірнього рейсу з Ужгорода після 17:00 або 18:00.

Синхронізація розкладу електричок з робочими змінами великих підприємств та установ.

Поки ці питання залишаються без відповіді, залізничний вокзал у Королеві бачить лише поодиноких пасажирів на нічні рейси, а автобусна зупинка у Виноградові щоранку переповнена тими, хто змушений віддавати останнє за право вчасно дістатися до місця роботи.

Залізниця має бути для людей, а не для формального виконання плану пробігу вагонів. Доступне приміське сполучення зі зручним графіком — це те, що може реально підтримати мешканців Закарпаття у ці складні часи.

Іван Каменяш - за публікацією - Vitalia Vitalia