Цінники у Буковелі красномовно свідчать: нам плювати на війну

Буковель. Ви вже бачили ті скріни з цінниками: і 80, і 100, і 245 тис. грн на тиждень за двох. І фото черг недешевих автівок в напрямку Буковеля.

Очевидно, величезна частина України не відчуває війни.


І попри всі сподівання, війна нас не поміняла, нікого не зробила раптом чесним, совісливим, патріотичним. Навпаки – війна легітимізувала раніше приховані процеси.

“Тепер можна”, так би мовити. Бо ніхто не відволікатиметься на звичайні корупційні дрібниці, як не лізти нагору.

Обкрадання військових в шанцях, біженців, розкрадання гуманітарки сотнями тонн. Раніше цим бридували, це було якось геть неприйнятно, палевно. А тепер нічого.

І ці люди спокійно живуть серед нас (ще й пишаються, що не виїхали до Європи чи на теплі моря), спокійно їдуть на відпочинок, платять сотні тисяч за тиждень. І ми ж всі в курсі: такі гроші витрачають не стартапери і не бізнесмени – це здебільшого чиновники і долучені до тендерів корупціонери.

Так що цілком зрозуміла відсутність ентузіазму в Заходу щодо нещасної України, котрій треба 17 000 000 снарядів, 400-500 танків, $300-400 млрд для перемоги чи хоч $60 млрд допомоги… Якщо ми викручуємось тепер, після двох років війни і наявного вповільнення потоків допомоги, і маємо ресурси для черг з отаких автівок на відпочинок на курортах, дорожчих за топові європейські, – то й надалі якось викрутимось. Навіть якщо нам взагалі припинити щось давати.

Українці, котрі на тлі отаких відео, фото, скрінів з цінниками пробують донести до сенаторів і конгресменів, до європейських парламентарів і урядовців, що це дуже важливо для них – не просто продовжувати допомагати Україні, а збільшити допомогу. Що це життєво важливо для їхніх держав – бо ж бачите самі: російська зброя і гроші та ХАМАС, Венесуела, далі ще хтось, а не тільки Україна.

Ми непереконливі на тлі отакого. Нас не розуміють.

І ще менше нас розуміють зі скаргами на проблеми ротації, на недостатність людського ресурсу для наступу на тлі 600 000 мобілізаційного резерву українських чоловіків в Європі. (Так, і наші вимоги ізоляції світу від всього російського теж не розуміють на тлі популярності в нас російських фільмів, музики, мови; заперечення “ми не Росія, вони наші питомі вороги, ми інакші” також виглядають геть непереконливо).

На жаль, Україна і українці активно демонструють всьому світу, що нас ця війна не хвилює. Нам оборона не потрібна, перемога тим більше.