На Закарпатті гра в шахи між друзями закінчилася різаниною і судовою тяганиною

Часом дружба закінчується ворожнечею, але для того, як правило, виникають дуже серйозні передумови. Але буває й таке, що приятелі б’ються між собою і навіть пускають у хід ножі.


Саме такий випадок трапився наприкінці весни минулого року в Ужгороді. Чоловік запросив до себе товариша пограти в шахи. Але після того, як друзі випили, посварилися між собою і один із них мало не відправив на той світ іншого.

Тож у чому була причина конфлікту і чим він закінчився? Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Неходячий накинувся на ходячого

Гра в шахи – дуже цікава, розважальна і логічна забава. Здавалося б, що тут може бути поганого, адже пограти збираються люди, коли планують використати час із користю. Але коли при цьому в хід іде оковита, результат дозвілля може бути плачевним.

Саме так сталося в Ужгороді 26 травня минулого року, коли два приятелі посварилися, побилися і один із них вирішив застосувати ніж, що стояв на столі, як зброю проти іншого…

Ситуація виявилася доволі заплутаною, оскільки нападник Василь (імена з етичних міркувань у матеріалі замінено) є не ходячим, із ампутованою ногою, має інвалідність… а потерпілий Дмитро фактично був фізично сильнішим за опонента. Раніше жоден із чоловіків до кримінальної відповідальності ніколи раніше не притягався, закон не порушував і жив нормальним життям.

Отже, як зазначено у Єдиному державно реєстрі судових рішень, приблизно о 18 годині, Василь «перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та знаходячись за місцем свого проживання, вступив у словесний конфлікт, який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, з потерпілим, під час якого умисно спричинив останньому тілесні ушкодження».

Відтак додається, що «під час малозначного конфлікту, який виник між чоловіками», Василь «схопив ніж, який знаходився з лівого боку від нього на столі у кімнаті, та наніс потерпілому удар», спричинивши при цьому Дмитрові «тілесні ушкодження у вигляді садна на шкірних покривах зовнішньої поверхні верхньої третини лівого передпліччя, синця на шкірних покривах задньо внутрішньої поверхні лівого ліктьового суглобу, які відноситься до легкого тілесного ушкодження». Та на цьому чоловік не зупинився, він наніс знайомому ще один удар «в ліву половину грудної клітки, чим спричинив проникаюче колото-різане поранення, посттравматичний лівобічний гемопневматорекс, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень».

Що ж чоловіки розповіли у суді

На щастя, Дмитро не помер, його врятували лікарі. Він навіть розповів свою версію подій того вечора на судовому засіданні.

За його словами, із Василем він дружив більше 10 років, приблизно раз на тиждень регулярно його навідував, за потреби щоразу купував необхідне. Конфліктів між закарпатцями у минулому не виникало ніколи.

«26 травня о 16 годині здзвонилися із Василем і домовилися про зустріч, – запевнив він суддів, – Ми вирішили трохи пограти в шахи. На його прохання я сходив до магазину, придбав горілку. Відтак продовжили гру, при цьому розпивши на двох пляшку спиртного. У той час я сидів на дивані, мій друг – навпроти у кріслі, а поміж нами знаходився журнальний столик. На ньому лежав ніж. Раптом між нами виник словесний конфлікт з приводу гри. При цьому шахи перекинулися, хто саме перекинув дошку, не пам`ятаю. Я встав навколішки, приблизно дві хвилини збирав шахи і ми сварилися далі. Коли усе зібрав, склав шахи у шахову дошку та поклав у рюкзак, який одягнув на спину і вже збирався йти додому. Але конфлікт тривав далі. Аби Василь заспокоївся, я кулаком вдарив його в обличчя. Можливо, в той момент він впав на ліжко, точно не пригадати не можу. Після цього Василь, схилившись на кілька секунд, взяв ніж. Однією рукою він тримав мене за шию, а іншою наніс удари – в руку та в спину. Скільки точно було ударів, не пам`ятаю. Опір супротивнику не чинив. Після цього злість Василя пройшла і конфлікт вичерпався. Я пішов до ванної кімнати, переодягнувся в одяг, який дав товариш та пішов додому. Швидку викликала мати. Пробачення у мене він так і не попросив».

А що з цього приводу думає сам Василь і як він пояснив свої дії?

«Ми справді з Дмитром давно були друзями. У той день я сам зателефонував йому, запросив до себе, запропонував пограти в шахи і попросив сходити в магазин та аптеку, – зізнався чоловік. – Він прийшов і ми почали грати. При цьому між нами знаходився стіл. Діма сидів на дивані, я – у кріслі. Із лівого боку на столі стояв ніж. Під час гри між нами почалася словесна перепалка, шахи впали. Дмитро рознервувався, зібрав шахи в рюкзак та почав мене бити. Лупцював приблизно 1-1,5 хвилини, наніс один удар в обличчя та 3-4 удари в область тіла. Я в цей час знаходився у напівлежачому стані, а знайомий навис наді мною. Стало страшно за своє життя, бо не мав можливості навіть когось покликати на допомогу. Аби зупинити Діму, взяв лівою рукою з журнального столика ніж та правою наніс йому удар в лікоть. Однак це на нього ніяк не вплинуло. Він продовжував мене бити. Тоді, можливо, точно не пам`ятаю, я наніс ще один удар ножем в шахову дошку. Чому наносив удари саме ножем, пояснити не можу. Наміру завдати ушкоджень Дмитрові не мав. Після інциденту він зайшов до ванної кімнати, переодягся у мій одяг та пішов додому. Через годину до мене прийшов знайомий, а ще через годину приїхали працівники поліції. Мене відвезли на «БАМ», щоб зняв побої, однак лікарі відмовилися, сказали, що на моєму тілі відсутні синці. Тоді поліціанти відвезли мене в ІТТ, де й було зафіксовано наявність синців».

Як бачимо, у кожного своя правда… А на суді свідчення дала ще й мати Василя.

«Приблизно о 18.30 я поверталася з роботи. Мені зателефонував син і попросив, аби я вийшла йому назустріч. Я помітила, що в нього сорочка та штани у крові. Василь пояснив, що його порізали, тому він переодягнувся. Я викликала швидку. Лікар, який прибув на виклик, після огляду сказав, що в сина поранені легені, порізана рука. Його забрали до лікарні на операцію. Після виписки Василь розповів, що був у Дмитра і між ними виникла сварка», – наголосила жінка.

Про те, що в закарпатця були серйозні травми розповіла і лікарка карети «Швидкої допомоги», яка чергувала в той день та приїхала до чоловіка на виклик.

У цій історії, звісно, добре те, що ужгородцю вчасно надали допомогу і він після тяжких тілесних ушкоджень залишився живим.

А що вирішили судді щодо Дмитра? Чоловіка визнали винним і засудили до 5 років позбавлення волі. Утім за ґратами він не опинився, бо вирок вирішили замінити біль лояльним і звільнили від від відбування покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 3 роки.

Марина АЛДОН