Ратуша в руїнах: Чому символ Мукачева розсипається на очах, поки мерія розводить руками?

Ми звикли пишатися нашою ратушею, але сьогодні вона — символ не міста, а байдужості міської влади. Поки чиновники звітують про «успіхи», головна архітектурна пам’ятка Мукачева буквально перетворюється на пил. Фото не брешуть: глибокі тріщини, оголена столітня цегла та облущена фарба. 🧱🏚️

Чому ми маємо право ставити незручні питання?
Проблема не нова. Фасад почав сипатися ще задовго до повномасштабного вторгнення. Чому за роки «бюджетного процвітання» та децентралізації не було знайдено ресурсів на поетапну реставрацію? Чому чекали, поки кошторис виросте до 20 мільйонів?

Відсутність консервації. Навіть якщо 20 мільйонів зараз — це велика сума, де елементарні протиаварійні заходи? Чому відкриті ділянки не захищені від вологи? Це не потребує мільйонів, це потребує господарського підходу.

Пріоритети витрат. Містяни бачать, куди йдуть бюджетні кошти: на перекладання бруківки там, де вона була цілою, на сумнівні тендери та благоустрій «для галочки». Невже збереження серця міста не входить у список пріоритетів?

Грантова імпотенція. Мукачево має величезний потенціал для залучення європейських коштів (програми транскордонного співробітництва, фонди ЄС). Чому відділи, відповідальні за міжнародну співпрацю, не вибороли грант на реставрацію пам’ятки національного значення?
Як це зробили у Виноградові!

Історія — це те, що ми залишимо дітям
Війна — це найважче випробування, але вона не має ставати зручною ширмою для бездіяльності. Поки ми боремося за свою землю, ми втрачаємо свою ідентичність через недбалість у владних кабінетах.

Ратуша — це не власність мера чи депутатів. Це власність громади. І ми вимагаємо не чергових обіцянок «після війни», а конкретних кроків для порятунку будівлі вже сьогодні.

А як ви вважаєте, що заважає мерії привести ратушу до ладу: брак грошей чи брак бажання? 👇

Автор - Аня Чегіль для Новин Закарпаття.