Непередбачуваність Трампа: ключ до його зовнішньої політики?

Минулого місяця світ знову став свідком фірмового стилю Дональда Трампа, коли його запитали про можливу атаку на Іран спільно з Ізраїлем. Відповідь була туманною, але промовистою: «Можливо, я це зроблю. А може, ні. Ніхто не знає, що я маю намір робити». Ця заява, як і багато інших його висловлювань, підкреслює глибоко вкорінену непередбачуваність у його підході до зовнішньої політики.

Яскравим прикладом цієї тактики є його рішення надати Ірану двотижневу «паузу» для відновлення переговорів, після чого він завдав удару. Це не поодинокий випадок; подібний «шаблон непередбачуваності» простежується впродовж усього його президентства. Трамп часто змінює свою думку, суперечить сам собі та демонструє непослідовність у своїх діях.

За словами Пітера Трубовіца, професора міжнародних відносин Лондонської школи економіки, Трамп «вибудував вкрай централізовану систему прийняття рішень, можливо, найцентралізованішу — принаймні у сфері зовнішньої політики — з часів Річарда Ніксона». Це означає, що політичні рішення значною мірою залежать від особистих якостей Трампа: його переваг, темпераменту та навіть його миттєвих поривів.

Ця централізація та залежність від особистих рис роблять зовнішню політику США за часів Трампа унікальною та часто несподіваною для міжнародної спільноти. Його неортодоксальний стиль тримає в напрузі як союзників, так і супротивників, змушуючи їх постійно гадати про наступний крок американського лідера.