Закарпатські заробітчани на туманному Альбіоні: В Англії добре заробляти, а в Україні краще жити (ФОТО)
суботу зустрічаємось з нашими земляками, двома хлопцями з вищою освітою, в кафе, в центрі Лондона. Один з них працівник відомого престижного банку в м. Ужгороді розповів, що його мала зарплата не могла покрити навіть холостяцькі витрати. І він з товаришем вирішив тимчасово поміняти свою професію банкіра на будівельника.
Питаю, чи ходить у неділю у вишиванці.
Відповідає, що вишиванка нічого не міняє в Україні, тільки хороші справи і поступки можуть щось змінити. Хоч історію закарпатських сільських чоловічих та жіночих сорочок-вишиванок він знає краще від любого «патріота». Бо народився він у селі. А тому принципово не вдягає вишиванок тут, в Лондоні. На відміну від галичан, котрі ставлять пам’ятники Бандері і Шухевичу у селах, які ходять у вишиванках. Однак відправляють хлопців призивного віку на заробітки в Польщу і коли ті на Різдво чи на Паску приїзжають додому в село і ввечері йдуть на дискотеку, у військових з районних військкоматів «жнива»: під’їзжають до дискотеки разом з поліцейськими, СБУ-шниками та головою сільради і завантажують призовників в машини і на військкомат відправляють у військові частини. Так, за словами галицьких заробітчан, ще донедавна виконувався в окремих селах план призову до ЗСУ.
Звичайно, і наші закарпатські батьки призовників не без гріха. Бо коли в країні війна на Донбасі, батьки бояться за долю своїх дітей.
Питаю: «Де краще: в Україні чи в Англії?»
— В Англії добре заробляти, а в Україні краще жити. Навіть знайомі йому іноземці, що працювали в Україні, підтверджують його тезу. Я дуже уважно через інтернет, слідкую за подіями в Україні, — каже він.
— Однак цю тезу своїми діями не поділяють українські псевдо-патріоти, що в елітному і надсучасному комплексі «Грінвіч» купляють квартири для своїх сімей, — кажу я.
Не лише псевдо-патріоти, але й багато молодих простих закарпатських заробітчан купляють квартири і осідають у великих містах Чехії, Німеччини, менше в Словаччині, у Празі, починаючи з 90-их років ХХ ст. осіло дуже багато заробітчан з Іршавщини. Про бригадирів — клієнтів можна сказати, що вони вже давно, про запас, купили собі житло ближче до роботи за кордоном. Однак зараз, при такому важкому економічному стані і зовнішньому управлінні Україною, в приватних розмовах все більше віддають перевагу і бачать майбутнє своє та своїх дітей за кордоном. Мало того, вони хочуть продати свій бізнес та свої оселі на Закарпатті. Тож в якій Україні наші заробітчани хотіли б жити?
Адже за останні шість років економіка і сільське господарство занепадає. Тут не створюються економічні передумови для їх розвитку. Зменшується працездатна кількість населення України через велику еміграцію за кордон. Україна зараз досягла лише 60% від рівня економіки 1990р., а в селах лише 20%. від рівня 1990р. Отака розмова і неясне наше майбутнє. На цьому ми відкланялись з хлопцями.
Наступного дня зустрівся за розмовою з іншою групою заробітчан із західної України і поцікавився, куди вони вкладають зароблені в Англії гроші? Переважна більшість відповіли, що купують в обласних центрах України квартири, роблять євроремонти і здають в оренду, дехто має вже по 2-3 квартири, у бригадирів більше, теж саме роблять і закарпатські заробітчани, особливо активні з Тячівщини, купляють квартири у новобудовах Ужгорода і Мукачева.
Відліт з Лондона, тут у черзі 80% пасажирів українці у віці 30-40 років, також відлітають додому і жінки до 60 років. Моїми сусідами в літаку була сімейна пара: високий раніше кремезний чоловік років за 75, що розмовляв англійською та його жінка років до 70, українка, що в 1997р. емігрувала до Англії і оселилася в Манчестері, де вже раніше була досить чисельна українська громада, там і вийшла заміж за чоловіка, батьки якого в 1945 р. тікали з України. Тут, у Манчестері, вони з чоловіком після одруження купили квартиру, яку повністю виплатили два роки тому. Мета їхньої поїздки до Львова: після смерті її матері розділити між родичами квартиру. Пройшовши контроль у Львівському аеропорту, випили в залі чашку кави і бачу: митник везе на візку знайому жінку з Манчестера і каже їй: «У вас не українське громадянство і ви не маєте страховки, а тому є шанс вернутися назад у літак, не побачивши рідних у Львові». Мені стало шкода цієї жінки.
«Краще там, де нас нема», — каже народне прислів’я, однак мала Батьківщина для її уродженців наймиліша.
Повертаємось з Львова до Ужгорода рейсовим автобусом через Самбір, Ужок, Перечин. Проїзжаємо територією Карпатського біосферного заповідника. Яка краса! Закарпатська Швейцарія! Однак, проїзжаючи селами та селищами обох областей, часто бачимо обяви на воротах: «Продається добротний будинок з великою 25 соток земельною ділянкою» і ціни дуже низькі. Фактично в два рази нижчі їх реальної із землею вартості. Продають в переважній більшості сім’ї заробітчан, які оселяються в Західній Європі і не бачать свого майбутнього в Україні.
Як уже відмічалось вище, за останні шість років економіка і сільське господарство занепадають. Тут не створюються економічні передумови для їх розвитку. Хіба ще трохи розвивається будівельна галузь у обласних центрах та столиці України. Там в основному будуються для продажі цілі житлові квартали. Як показує світовий досвід: в кризові часи, коли не працюють в містах містоутворюючі підприємства, старі заводи стоять, не маючи ринку збуту своєї продукції, інвестори не вкладають кошти в новітні підприємста: роботи з достойною зарплатою в містах і приміській зоні — відбувається різкий обвал — падають ринкові ціни на житло. Банки не вкладають кошти, не дають позики підприємцям і аграріям під низькі відсотки, що дало б поштовх для розвитку економіки. Тож важко зароблені заробітчанами гроші, які стали інвесторами будівельної галузі в кризовий час, можливо, не принесуть ніяких дивідендів заробітчанам.
Найбільш вигідними, на мій погляд, були б інвестиції в купівлю саме тих добротних будинків з великими земельними ділянками. Зробивши косметичний, поточний ремонт, через кілька років можна отримати значно більші прибутки, ніж від купівлі квартир у багатоповерхівці. Бо ціна землі з відкриттям ринку значно зросте.
Зважаючи на те, що Україна тимчасово втратила Крим, а Чорноморське узбережжя вже поділено між бізнесменами, ціна курортної закарпатської землі, де прекрасний клімат, зростатиме дуже швидко. Щодо відстані до роботи, то ми вже починаємо звикати до того, що машина не розкіш, а засіб для пересування. І багато мукачівців працює в Ужгороді, іршавчани трудяться в Мукачеві. Тож яка різниця, звідки йти на заробітки: з міста чи з села? Якщо через бездіяльність влади, чи завдяки вказівкам із-за океану — прекрасні села Закарпаття та України спустіють, а землі чужоземці скуплять. Бо ж світові тенденції, коли населення землі збільшується, то і проблема з продовольством буде зростати. І арабські шейхи, китайці чи наші багаті олігархи скуплять землю.
А які дії влади для подолання кризових процесів і занепаду села в Україні, які треба було провести ще напередодні адміністративно-територіальної реформи в Україні?
Заднім числом в минулому році була прийнята програма уряду «Концепція розвитку гірських територій Українських Карпат», адже ми бачимо, що об’єднані в гірських районах громади будуть дотаційними.
Минулого місяця президентом В.Зеленським була оприлюднена «Стратегія розвитку областей України», також озвучена «Реформа села та малих містечок України». Чи не запізно? Чи будуть фінансово підкріплені ці програми? А поки що МВФ контролює Національний банк, який у свою чергу не може фінансувати українську економіку. А мільярди валютних поступлень від заробітчан з України гуляють на ринкових хвилях, не піднімаючи економіку малих містечок і сіл нашої країни, звідки пішли у світ заробітчани. Чому не переймаємо зарубіжний досвід і не даємо зелене світло для непідконтрольних МВФ інвестиціям в Україні? Примарні сподівання, але безнадійні сподівання, що для українських товарів відкриються ринки в Європі або що Україну скоро приймуть в ЄС. В найближчі 10-15 років це нам не світить. Ринки треба шукати в Китаї та на Близькому Сході. Без миру на Донбасі не буде серйозних інвесторів в Україні. Тож в якій Україні наші заробітчани хотіли б жити?
Україна — соціальна держава, повинна провести економічні реформи в інтересах свого народу, відмінити недолугі реформи, нав’язані МВФ, і надати дома роботу і достойну оплату та умови для розвитку малого і середнього бізнесу, цим самим повернути переважну більшість заробітчан додому. І так ми відновимо економічний потенціал України. Англія для нас є добрим прикладом.
Василь ГЕЦКО,
архітектор, м. Ужгород