Діяльність адвоката в системі правил та процедур в призмі комлаєнсу
Професійна діяльність адвоката є особливим видом правничої діяльності, який безпосередньо пов’язаний із реалізацією права особи на правничу допомогу та функціонуванням механізму правосуддя. Саме тому до представників цієї професії традиційно висуваються підвищені вимоги щодо дотримання професійної етики та стандартів поведінки. Юридична етика виступає не лише сукупністю моральних вимог до поведінки правника, але й системою нормативних правил, що визначають належні стандарти професійної діяльності адвоката. У науковій літературі підкреслюється, що етичні принципи формують основу професійної відповідальності юристів, забезпечуючи їхню чесність, доброчесність і компетентність, що, у свою чергу, сприяє підтриманню довіри суспільства до правової системи та ефективності правосуддя.
Особливість адвокатської діяльності полягає в тому, що адвокат виконує багатовимірну професійну роль, виступаючи одночасно представником інтересів клієнта, незалежним правником та учасником здійснення правосуддя. Такий статус зумовлює підвищені вимоги до професійної поведінки адвоката та об’єктивно потребує існування чітких етичних орієнтирів, які визначають межі допустимої професійної поведінки під час здійснення адвокатської діяльності.
У сучасній правничій доктрині підкреслюється, що діяльність представників юридичних професій ґрунтується на системі загальних морально-правових принципів, зокрема гуманізму, справедливості, законності, незалежності та відповідальності перед суспільством. Саме ці принципи формують ціннісну основу професійної діяльності адвоката та визначають професійні орієнтири його поведінки у процесі здійснення правничої діяльності. Через їх реалізацію формується професійна ідентичність адвоката як суб’єкта, покликаного забезпечувати реалізацію права на правову допомогу та підтримувати авторитет правосуддя.
Одним із визначальних етичних принципів адвокатської діяльності є незалежність адвоката, оскільки саме вона забезпечує реальну, а не декларативну можливість надання особі професійної правничої допомоги. Такий принцип посідає базове місце у системі адвокатури та адвокатського самоврядування та водночас виступає необхідною передумовою функціонування адвокатури як самостійного правозахисного інституту.
Окрім цього, визначальне місце у системі адвокатської етики посідає принцип чесності та добропорядної репутації адвоката. Зміст такого полягає в обов’язку адвоката чесно, гідно та добропорядно виконувати свої професійні обов’язки, не вдаватися до завідомо неправдивих тверджень щодо фактичних обставин справи, правової позиції, суті доручення чи обсягу своїх повноважень. У цьому аспекті принциповість належної та конструктивної поведінки адвоката стає стандартом його професійної комунікації, який поширюється також на взаємодію з органами адвокатського самоврядування, що свідчить про розширення сфери етичного регулювання адвокатської діяльності відповідно до встановлених умов її здійснення та про посилення ролі репутаційного чинника у забезпеченні довіри до адвокатури.
Показовою у контексті сучасної трансформації професійних стандартів є практика Канади, зокрема у сфері регулювання юридичної професії. Така практика репрезентує якісно інший етап еволюції професійного самоврядування, у межах якого відбувається поступовий перехід від класичної дисциплінарно-реактивної моделі до комплексної, превентивно орієнтованої системи забезпечення професійних стандартів. На відміну від практик, у яких основний акцент робиться на притягненні адвоката до відповідальності post factum, канадська модель вибудовується навколо ідеї постійного супроводу та структурованої підтримки правничої діяльності. У її межах професійне самоврядування не обмежується нормотворчою та дисциплінарною функціями, а активно формує інфраструктуру забезпечення належної поведінки адвоката через поєднання кількох взаємопов’язаних інструментів. По‑перше, важливу роль відіграють механізми контролю за обігом клієнтських коштів, зокрема система нагляду за довірчими рахунками та правила ведення обліку довірчих коштів, які встановлюють детальні стандарти управління рахунками довірчого зберігання, процедури аудиту та фінансового нагляду. Йдеться про формування середовища, у якому мінімізуються ризики зловживань, конфліктів інтересів та порушення довіри клієнта. У зв’язку з цим професійні органи надають не лише нормативні орієнтири, але й практичні інструменти впровадження відповідних процедур – від ідентифікації клієнта до оцінки ризиків і документування правничої діяльності. По-третє, канадська модель передбачає розгалужену систему консультаційної підтримки, яка дозволяє адвокатам отримувати оперативні роз’яснення щодо складних етичних, процесуальних та організаційних питань, що істотно змінює саму логіку професійного регулювання: замість очікування порушення і подальшого реагування формується механізм його попередження через підвищення рівня обізнаності та професійної рефлексії правника. Важливо також, що всі ці елементи функціонують у тісному зв’язку з деталізованими кодексами професійної поведінки, які, однак, не сприймаються як вичерпний перелік правил, а інтегруються у ширший контекст професійної відповідальності.
Отже, такі принципи, як: незалежність, чесність, доброчесність, лояльність, конфіденційність, сумлінність та компетентність становлять основу професійних стандартів і відображають мінімально прийнятні вимоги до поведінки адвоката щодо клієнтів, суду та інших учасників правового процесу. Водночас їх застосування має виразно контекстуальний і значною мірою оціночний характер, оскільки розуміння змісту цих принципів формується під впливом конкретної правової системи, професійної культури та ролі адвоката у відповідній моделі правосуддя. Відповідний принципово-орієнтований підхід, з одного боку, забезпечує необхідну гнучкість регулювання та дозволяє враховувати різноманітність професійних ситуацій, з якими стикається адвокат у практиці. З іншого боку, він об’єктивно ускладнює процес їх практичного застосування, оскільки не всі етичні положення мають імперативний характер та чіткі межі. Частина з них виконує радше орієнтаційну функцію, спрямовуючи професійний розсуд адвоката, ніж встановлюючи однозначні моделі поведінки. У результаті адвокат у складних або нетипових ситуаціях нерідко змушений самостійно визначати межі належної професійної поведінки, балансуючи між обов’язками перед клієнтом і судом, а також враховуючи вимоги правової системи, в якій він здійснює діяльність, що зумовлює можливість різного тлумачення одних і тих самих етичних стандартів, особливо в умовах міжсистемних відмінностей (зокрема між континентальною та англосаксонською традиціями), де роль адвоката, ступінь його процесуальної активності та характер професійних обов’язків можуть істотно відрізнятися. Отже, принциповий характер етичних норм, поєднаний із їх контекстуальною зумовленістю, визначає необхідність не лише формального знання професійних стандартів, а й розвиненої здатності до етичного судження та професійного розсуду, що, у свою чергу, виступає невід’ємним елементом професійної адвоката.
Разом із тим сучасні трансформаційні процеси – цифровізація правосуддя, впровадження електронного судочинства, використання штучного інтелекту та обробки даних у юридичній практиці – істотно розширюють зміст професійних стандартів. Професійна діяльність адвоката більше не може обмежуватися класичними вимогами доброчесності, незалежності чи конфіденційності, а включає також цифрову компетентність, здатність до належного управління інформаційними ризиками, дотримання стандартів кібербезпеки та етичну поведінку у цифровому середовищі. Таким чином, відбувається поступове зміщення від традиційно нормативного розуміння самої діяльності адвоката до її функціонального та інструментального осмислення.
Водночас результати проведеного аналізу свідчать, що чинна модель забезпечення дотримання професійних стандартів адвокатської діяльності побудована переважно за логікою подальшого правового реагування на вже допущені порушення. У її межах центральне місце посідає інститут дисциплінарної відповідальності, який виконує функцію оцінки та санкціонування неналежної професійної поведінки після її вчинення. Хоча такий механізм є об’єктивно необхідним елементом підтримання професійної дисципліни та авторитету адвокатури, його домінування зумовлює обмеженість можливостей щодо своєчасного виявлення ризиків і запобігання порушенням.
У цьому контексті принципово важливим є переосмислення механізмів забезпечення етичних стандартів через призму комплаєнсу як системної моделі управління професійною поведінкою. Так, комплаєнс у сфері адвокатської діяльності доцільно розглядати не як запозичений корпоративний інструмент, а як універсальний правовий механізм, що інтегрує нормативні вимоги, організаційні процедури та інструменти внутрішнього контролю в єдину систему забезпечення належної професійної поведінки.
Наведене, відтак дозволяє перейти від фрагментарного та реактивного реагування на порушення до моделі проактивного управління професійною поведінкою, в межах якої ризики етичних порушень ідентифікуються, оцінюються та мінімізуються ще до їх реалізації. У результаті етичні стандарти перестають бути виключно декларативними або санкційними нормами і трансформуються у дієвий інструмент організації щоденної правничої практики.
Отже, впровадження комплаєнс-підходу у сфері адвокатської діяльності відкриває можливість якісно нового рівня забезпечення професійної культури адвоката, в якому поєднуються вимоги права, етики та ефективного управління професійною діяльністю.
Євгеній Старцев, адвокат, член комітету по комунікації з судовими та правоохоронними органами і захисту прав адвокатів при Раді адвокатів Закарптської області.