Діти на продаж: попри війну, іноземці їдуть в Україну за немовлятами від сурогатних матерів

Згідно з українським законодавством, сурогатна мати не є матір’ю дитини. І це відрізняє нас від багатьох європейських країн.

Парламент Італії ухвалив закон, що забороняє парам звертатися до сурогатного материнства за кордоном, навіть у країнах, де це дозволено. Тим часом Україну давно називають осередком репродуктивного туризму.

Навіть під час повномасштабної війни іноземці охоче їдуть сюди “по дітей”.

Недавно український суд уперше виніс вирок за торгівлю людьми у сфері репродукції. Два менеджери клінік і адвокат уже отримали умовні покарання. Загалом викрито 12 членів злочинної групи, які під прикриттям програми сурогатного материнства за гроші допомагали стати батьками самотнім чоловікам із країн Західної Європи. Йдеться про клініки у Києві та Харкові.

“Учасники схеми підшуковували жінок з Харківщини, які мали фінансові проблеми, та обманом вмовляли їх стати сурогатними матерями нібито для родин іноземців, які не можуть мати дітей, — розповідає Ірина Винокурова, речниця Київської міської прокуратури. — На зустрічі з жінками іноді навіть приходили сімейні пари, для яких начебто ці жінки мали народити дітей. Від іноземців клініки отримували від 50 до 70 тисяч євро за весь комплекс послуг. З них плата сурогатним матерям становила до 12 тисяч євро”. То чому трапляються такі випадки та як загалом в Україні регулюється сурогатне материнство?

— Єдина стаття у законі, що стосується цієї теми, — це стаття 123 Сімейного кодексу України, яка визначає походження дитини, народженої у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Крім того, існує протокол, затверджений наказом нашого МОЗ, що регулює використання ДРТ. Однією з таких технологій і є сурогатне материнство, яке вважається методом лікування непліддя, — пояснює Олег Простибоженко, адвокат, старший науковий співробітник Інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАН України. — Для проведення сурогатного материнства повинні бути наявні медичні показання. Наприклад, це можуть бути тяжкі соматичні захворювання, які становлять загрозу здоров’ю або життю жінки під час вагітності, або ж відсутність матки, деформація порожнини чи шийки матки тощо.

Подружжя або один із майбутніх батьків, в інтересах якого проводиться сурогат­не материнство, повинен мати генетичний зв’язок із дитиною. Не допускається ситуація, коли дитина не має біологічного зв’язку з жодним із юридичних батьків.

— Хто може стати сурогатною матір’ю?

— В Україні сурогатною матір’ю може стати будь-яка здорова жінка репродуктивного віку за умови, що вона вже має хоча б одну власну дитину та не має медичних протипоказань. Таке рішення має бути добровільним та засвідченим відповідною заявою. Важливо, що сурогатна мати лише виношує дитину і не має генетичного зв’язку з нею. В іншому випадку батьки не зможуть забрати новонародженого, оскільки існує ризик, що жінка захоче залишити дитину собі.

З точки зору нашого законодавства, сурогатна мати не є матір’ю дитини. Це відрізняє нас від багатьох європейських країн, де в сімейних кодексах і конституціях зазначається, що матір’ю є власне жінка, яка народила дитину.

— А скільки платять сурогатним матерям?

— У середньому від 5 до 10 тисяч доларів. Крім того, покриваються витрати на медичні обстеження, оренду житла, реабілітацію після пологів тощо.

— Чому послугами сурогатного материнства в Україні часто користуються іноземці? Які схеми вони використовують?

— Згідно з українським законодавством, скористатися сурогатним материнством можуть лише подружні пари. Однак це не перешкода для одиноких іноземців. Шлюбні агенції, які співпрацюють з клініками допоміжних репродуктивних технологій, знаходять іноземним замовникам “дружину” для фіктивного шлюбу, за що жінці платять орієнтовно дві-три тисячі доларів. Спрощена процедура одруження за добу дуже сприяє цьому процесу. Законодавство не вимагає перевірки тривалості стосунків пари, тому такі шлюби не викликають питань у держави.

У таких випадках жінка, яка укладає фіктивний шлюб, часто має “відповідні діагнози”, що дозволяють використання сурогатного материнства. Іноземний замовник приїжджає в Україну лише для одруження та здачі генетичного матеріалу. Також готується повний пакет документів для сурогатного материнства включно із заявкою до клініки та необхідними аналізами. Ймовірно, вже на цьому етапі він навіть укладає угоду з адвокатом щодо майбутнього розірвання шлюбу.

Деякі іноземці віддають перевагу тому, щоб дитину виношувала саме українська сурогатна мати. Вони обирають жінку за фотографіями, звертаючи увагу на зовнішність: білий колір шкіри, струнка фігура, голубі очі, блондинка. В одній зі справ, у якій я брав участь, замовником був громадянин Китаю. Невже він не міг скористатися послугами сурогатного материнства у ближчій до Китаю країні? Крім того, в Україну нерідко приїжджають представники ЛГБТ-пар для укладення угод про сурогатне материнство.

— Отже, іноземцю знайшли дружину, він здав генетичний матеріал. Що далі?

— Чоловік повертається на батьківщину, а тим часом сурогатна мати виношує дитину. Після народження подружжя звертається до РАЦСу з довідкою з пологового будинку та договором про сурогатне материнство, і фіктивних чоловіка та жінку записують батьками дитини.

Після отримання свідоцтва про народження іноземець звертається до консульства чи посольства своєї країни, де оформлює паспорт для дитини. Для того, щоб вивезти новонародженого за межі України, фіктивне подружжя у нотаріуса підписує угоду, в якій “дружина” погоджується на спільне проживання дитини з батьком або на позбавлення її батьківських прав. За умовами домовленостей, фіктивна дружина підпише всі необхідні документи для безперешкодного виїзду батька за кордон. Також юристи розлучають пару.

— Чи завжди у клініках справді беруть генетичний матеріал в іноземця?

— Були випадки, коли в Україні клініки займалися підміною генетичного матеріалу. Наприклад, обидва замовники можуть бути неплідними, але клініка, не бажаючи втрачати гроші, використовує донорські яйцеклітини та сперматозоїди. Хоч це заборонено законом. Один із таких випадків стався з американською парою, якій було за 50 років і яка “замовила” дитину в Україні. Обоє були неплідними, але працівників клініки це не зупинило, й вони використали генетичний матеріал донорів.

Дитина народилася 2 серпня, а замовники приїхали в Україну 5 серпня. Після отримання дитини вони звернулися до американського посольства. Під час перевірки один зі співробітників помітив невідповідність у датах і зрозумів, що це може бути випадок торгівлі людьми. Дівчинку забрали в “батьків”, і ситуація виявилася складною. Ця дитина фактично залишилася нічийною: сурогатна матір не біологічна, а справжні батьки — невідомі. Скільки ще могло бути таких випадків, невідомо.

— Як зупинити цей репродуктивний туризм?

— Необхідно вдосконалити наше законодавство в цій сфері. Наприклад, дозволити скористатися сурогатним материнством лише тим парам, які перебувають у шлюбі 3 — 5 років і мають доведені труднощі із зачаттям після кількох спроб. Така вимога щодо тривалості шлюбу допоможе відсіяти іноземних “замовників”. Окрім того, слід посилити контроль за клініками та центрами сурогатного материнства. Можливо, навіть варто запровадити обов’язкове звітування до РАЦСу або МОЗу, щоб інформування відповідних органів відбувалося на початковій стадії процесу. Це дасть змогу отримати чітку картину, кому насправді потрібні такі послуги.

Також варто обговорити, чи ми хочемо дозволяти сурогатне материнство для іноземців. Якщо обмежити доступ іноземців, цей бізнес перестане бути таким високоприбутковим. У будь-якому разі потрібен і контроль за долею дітей: важливо розуміти, що з ними відбувається, чи вони ростуть у нормальних умовах, чи існує загроза їхнього продажу для органів.

— В яких країнах дозволене сурогатне материнство, а де до цього питання ставляться дуже суворо?

— Наприклад, у США сурогатне материнство дозволене, але регулюється по-різному в кожному штаті. У Чехії дозволено як комерційне, так і альтруїстичне сурогатне материнство. У Великій Британії дозволене лише альтруїстичне сурогатне материнство, тобто сурогатній матері заборонено отримувати плату, окрім компенсації фактичних витрат, пов’язаних із вагітністю. В багатьох країнах Європи сурогатне материнство заборонене. Деякі європейці дотримуються погляду, що якщо жінка не може виносити дитину, це “знак від Бога”, і тому ДРТ обмежуються лише використанням донорських яйцеклітин і сперматозоїдів.

А ось в Італії, де сурогатне материнство також заборонене, нещодавно було ухвалено новий закон, який передбачає до двох років ув’язнення та штрафи до 1 мільйона євро за користування послугами сурогатного материнства за кордоном.

Юлія Голодрига, Експрес