Хто придумав автомобіль "Жигулі"
"Жигулі" - це автомобіль, який зробив споживчу революцію на одній шостій частині суші. А хто, власне, його придумав?
Звичайно, нічого революційного в “Жигулях” першого покоління не було – це був типовий для свого часу сімейний автомобіль, досить практичний і надійний. Революційною для тієї країни була ідея зробити цю машину масовою і більш-менш доступною для широких кіл населення.
Якщо починати здалеку, то спочатку “Жигулі” придумали керівники СРСР. Вони були стурбовані великою кількістю зайвих грошей, що накопичилися у населення на банківських рахунках – тоді це називалося “ощадною книжкою”. Для економіки було не дуже корисно, що мільйони мертвим тягарем лежать “на книжці”. І економісти запропонували дати народові дорогу і привабливу іграшку – доступний автомобіль. Чому іграшку?
Тому що в якості транспортного засобу машина пересічному радянському громадянинові була не дуже потрібна: маршрутами громадського транспорту були охоплені усі міста і села. А там, де тролейбуси, трамваї та автобуси не ходили, все одно не можна було проїхати на жодному легковику.
Попутно малося на увазі, що новий продукт може приносити в казну жадану валюту – якщо продавати машину за кордон. Тому особливу увагу хотіли приділяти якості складання авто та актуальності його споживчих якостей.
Власне, масові легкові автомобілі в країні на той час вже вироблялися: “Запорожці” та “Москвичі”. Але перші були надто дрібними, а других бракувало за кількістю. Були певні суперечки щодо конструкції машини: одні начальники пропонували спроєктувати свою, інші хотіли придбати готову машину разом з ліцензією і заводом. Перемогли другі, хоча першим, щоб не ображалися, теж допомогли – дали кошти на реконструкцію двом заводам, що випускали “Москвичі”.
Наступними авторами “Жигулів” були італійці. Бо врешті-решт “батьки” радянської економіки зупинилися на моделі Fiat 124 в якості прототипу. Тим більше фіатівці взялися не лише продати технічну документацію на свій “124-тий”, а й укомплектувати усім необхідним завод для його виробництва і під своїм керуванням запустити конвеєр.
Наступними винаходили “Жигулі” вітчизняні інженери. Ще до підписання контракту з Fiat’ом вони почали діставати італійських колег вимогами вдосконалити Fiat 124. Італійці опиралися, наші не здавалися – і за це їм низький уклін. Якби не наполегливість вітчизняних конструкторів, наші “Жигулі” мали б недовговічні “фіатівські” гальма з ресурсом колодок близько 5 тис. км, дивовижну задню підвіску з реактивною трубою за зразком ГАЗ-АА “полуторка”, тендітний кузов, ніжну МКП, слабку пічку та архаїчний нижньовальний двигун з максимальним об’ємом 1,3 л. Всього у Fiat 124 внесли близько 800 удосконалень.
А далі право винаходити “Жигулі” дали народові – на всю країну оголосили конкурс, яким людям доручили вигадати ім’я для майбутньої машини. Пропозицій були сотні, в тому числі доволі сміливі, наприклад, ВИЛ-100 (Владимир Ильич Ленин, 100 років), “Іскра”, “Авангард”, “Фіалка”, “Сокол”, “Атаман”... Але обрали нейтральне географічне ім’я “Жигулі” – від імені розташованих неподалік Тольятті Жигулівських гір. Запропонували це слово відразу декілька громадян. Переможці отримали нагороду – автомобілі.
Попутно цей конкурс допоміг обрати “Жигулям” експортне ім’я – “Лада”. Воно легко читалося у будь-якій транслітерації та не викликало негативних емоцій, як співзвучні з “Жигулями” жигало та жиган.
Так ВАЗ-2101 став “Жигулями”. А “одиничкою”, “копійкою”, “нуль першою”, “Жигулем” та “Жигою” він став пізніше. Певно, колись 2101 почнуть називати раритетом і музейною цінністю, але відбудеться це не скоро – надто велика кількість цих машин все ще бігає нашими дорогами.