До школи у 5 років: що придумали у МОН та як насправді мають навчати таку малечу

Експерти зазначають, що якщо збережеться практика традиційного шкільного навчання з 1 класу (за партами, у системі уроків і домашніх завдань) для дітей будь-якого віку – це буде занадто важко.

Сайт 24 каналу розповідає, які нововведення пропонують у МОН, чи доцільні вони та коли краще відправляти дітей до школи.

Шо запропонували
Сергій Шкарлет, Виконуючий обов’язки міністра освіти і науки на своїй сторінці у Facebook написав про те, що відмова від 12-річної шкільної освіти – це фейк, а дітям варто розпочинати навчання з п’яти років.

У деяких країнах ЄС навчання розпочинають із 5 років і закінчують у 17. Звучала така пропозиція і на сьогоднішній нараді в МОН із керівниками облуправлінь. Це варто обдумати, враховуючи стандарти Нової української школи, та обговорити на педрадах, в інститутах підвищення кваліфікації, з батьками – написав Шкарлет.

Він додав, що наразі у МОН обговорюють всі "за" та "проти" такої ініціативи. А от експерти не впевнені, що це вдала ідея.

Так, державним стандартом дошкільної освіти України є "Базовий компонент дошкільної освіти". Саме там закріплені вимоги про те, у скільки років діти повинні йти до школи, в залежності від здобутих знань та розвитку – зарахування до школи відбувається саме с шести років.

Втім, навіть, якщо дитина не досягла шестирічного віку, її все ж можуть зарахувати до школи. Але лише при наявності довідки від психолога, що засвідчує її психологічну готовність до навчання.

Що кажуть експерти
Катерина Бойко, класна мама у школі КМДШ, каже, що підготовка дітей до навчання в школі – фундамент для майбутньої успішності, але головне в цьому питанні – поступовість. Тому, якщо вже в п’ять років почати навантажувати дітей заняттями як у початковій школі, можна перестаратися.

Одне з найбільш важливих завдань підготовчого класу – всебічний розвиток дітей, формування у них різних здібностей та підготовка до школи з урахуванням вікових та психологічних особливостей, – каже Бойко.

Вона додає, що у їхній школі заняття для учнів 0 класу проводяться максимально в ігровій формі. Час сидіння за партами мінімальний та не триває більше 30 хвилин, адже 5-6-річні діти швидко втомлюються, втрачають увагу. Всидіти на місці навіть 15-20 хвилин складно, не кажучи про те, що для малих дітей це не зовсім корисно.

Анастасія Комлікова, кандидатка мистецтвознавства, автор програми гармонійного розвитку "Музика для малюків", пояснює, що у міжнародній практиці дійсно є приклади, коли діти починають відвідувати школу раніше 6 років. І питання не у тому, у якому віці дитина іде до школи, а у тому, який вид діяльності там пропонується.

Адже у віці до 6-7 років провідною є ігрова, а не навчальна діяльність. Тобто для того, щоб здійснювати заняття з 5-річними дітьми, потрібні особливі умови та підходи: пізнання через гру, рух, маніпуляцію з предметами тощо. Чи зможе це забезпечити державна система освіти? – питає Комлікова.

Катерина Федорова, медіаекспертка та випускниця Київський педагогічний університет ім. Грінченка, додає, коли в Україні запропонували вести дітей у школу з 6 років, була ідея підготовчу групу дитсадка приєднати до початкової школи, але обов’язково залишити режим і розпорядок дня для дітей цього віку. Плюс встановили правило, що діти повинні іти до школи непідготовленими, тобто на початку навчання всі діти рівні з однаковими знаннями, і вчитель навчає їх однаково за встановленою програмою.

На практиці ж, дуже мало першачків навчаються у приміщеннях, де є можливість організувати денний сон, а також достатню кількість рухової активності та ігор. Більшість дітей приходить натренованими, а ті, що йдуть непідготовленими, одразу відстають і втрачають бажання навчатись. Діти в такому віці повинні мати достатньо часу для відпочинку, – каже Федорова.

Вона також підкреслює, що в тому разі, якщо система буде переглянута, і дійсно підготовчі групи дитсадку просто приєднають до початкової школи, де буде зберігатись підхід і розпорядок дня для дітей молодшого віку – така ідея має право на життя. Але це повинно бути за бажанням батьків та з обов’язковою консультацією психолога про готовність дитини.