Закарпатське село «заполонили» мікроавтобуси – інтерв'ю із сільським головою

Жителів села Неветленфолу роками мучить смуга вантажних автомобілів, які стоять у черзі, щоб перетнути кордон, та у такий спосіб займають головну вулицю населеного пункту. Однак трапляються й гірші неприємності, ніж далекобійники: “навала” мікроавтобусів, які перевозять заробітчан до Західної Європи. Ми поцікавились у сільського голови Оросі Йосипа про можливості тимчасового та довгострокового вирішення проблеми та очікувані наслідки адміністративної реформи в регіоні.

– Довгі лінії каміонів та мікроавтобусів, які чекають на головній вулиці села, роблять повсякденне життя мешканців Неветленфолу, м’яко кажучи, гірким. Пане сільський голово, вдалося вам до цього часу вирішити ситуацію?

– Нам вдалося досягти того, що зараз у селі в черзі стоять лише вантажівки. Це теж проблема, але набагато менша, ніж коли тут стояли мікроавтобуси.

– Через несприятливі умови на прикордонному переході в Чопі багато мікроавтобусів, які перевозять заробітчан до Західної Європи, обрали прикордонний перехід Неветленфолу – Хелмеу. Обравши цей КПП вони дісталися країн призначення швидше, хоч і транзитом через Румунію.

– Несподівано сюди приїхало чимало мікроавтобусів, і на головній вулиці села утворилась довга черга. Найчастіше у мікроавтобусах перевозять по дев’ять людей, і серед пасажирів досить багато п’яних. Вони приїжджають з усієї України – як я бачу – а шофери «роблять круг» принаймні раз на тиждень. Два тижні тому ситуація стала нестримною, провокувались бійки, жінки зазнавали цькування, жителі села не могли спати вночі через галас, тому нам довелося вживати певні заходи, не кажучи вже про карантин. Раніше на дальньому кінці с. Ботар ми встановили блокпост, на якому прикордонники зупиняли вантажні автомобілі та організовано пропускали їх далі до прикордонного переходу. Витіснити мікроавтобуси із села нам також було непросто. Спочатку прикордонники не були нашими партнерами у цьому. Минулої суботи нам все ж удалося навести порядок, до того часу більш неслухняні мікроавтобуси обходили прикордонний пост із боку сіл Чорнотисів та Дюла, тим самим уникаючи стояння в черзі. Тепер вони отримують “талончик” на блокпості, який перевіряють на прикордонному переході. Крім того, з четверга у місцевої прикордонної служби є новий командир в особі леді, відтоді робота там значно прискорилася, все стало більш організованим.

Раніше нас дратували вантажівки, які стояли на головній вулиці села, але зараз ми переконались, що може бути й гірше, і це мікроавтобуси.

– Вантажівки досі стоять у селі, яке рішенням було б заспокійливим для всіх мешканців?

– Ми давно говоримо про ідею побудувати обхідну дорогу навколо сіл Ботар та Неветленфолу. Якби поза межами села існувала обхідна дорога, вантажівки та автобуси могли б, не заважаючи нікому, зупинятися там, як це відбувається у Чопі. Уявіть, що майже щохвилини відбувалися конфлікти з жителями села, та власне між ними (бажаючими перетнути кордон). Минулого четверга ми нарахували понад чотириста мікроавтобусів, які вишикувались перед пунктом пропуску, а це майже чотири тисячі людей плюс далекобійники. На них немає масок, вони не дотримуються жодних правил, п’яні блукають селом, піднімаються до дворів, і це, крім шкоди та роздратування, яких вони завдають, значно збільшує ризик зараження, особливо зараз, коли в Україні постійно зростає кількість захворювань.

– На додаток до незручностей, посилений дорожній рух приніс також і фінансову вигоду селу?

– Для власників крамниць фінансова перевага, звісно, відчутна, проте додаткового доходу село не має. А от прибирати за ними ми ледь встигаємо. Тепер, коли черги в населеному пункті більше немає, з півторакілометрової ділянки перед прикордонним переходом ми зібрали три причепи сміття. У нас не було вибору, довелося залучити до покриття витрат місцевих підприємців.

Власне, існування контрольно-пропускного пункту, звичайно, корисне для нашого села, завдяки ньому в нас є багато приватних підприємств. З 2016 року невелика частина акцизного податку з автозаправних станцій, встановлених на території села, надходить на рахунок сільської ради. Через регуляторні зміни минулого та цього року ми мали набагато менший дохід із цього джерела. Та загалом, звичайно, це дозволило нам провести багато розробок та проєктів у селі.

– Які проєкти були виконані в п’яти селах, що належать до Неветленфолівської сільської ради?

– Ми викупили більшу частину будівлі сільської ради, тому що нашою була лише невелика частина будівлі. Завдяки фінансовій підтримці Угорщини нам вдалося здійснити ремонт – наразі наша школа мистецтв та будинок культури перебувають на другому поверсі. У всіх п’яти селах є дитячі садки, а два утримуються районом як навчально-виховні комплекси. Нам вдалося заасфальтувати майже всі так звані комунальні дороги, які утримує сільська рада. Щоправда в селі Оклі Гедь ще є ділянка, яка покрита не повністю, але раніше там взагалі не було асфальтованої дороги. Ми побудували футбольне поле зі штучною травою за спільні державні кошти, та гроші з бюджету сільської ради.

– Яким чином адміністративна реформа вплине на п’ять сіл, що належать до Неветленфолівської сільської ради? Планується, що вони будуть приєднані до великої ОТГ з центром у селі Петрово…

– Нікому в селі не подобається це нововведення, відверто кажучи, мені теж. Реформа – це централізація, яку назвали децентралізацією, і я не думаю, що це призведе до чогось доброго. Однак таке рішення прийняли уряд і парламент, ми нічого не можемо з цим зробити, нам доведеться його реалізовувати. Точніше, до конституції зміни ще не внесено, але очевидно, що Київ має рішучість зробити це, і, на жаль, найімовірніше, що таке станеться. Для нас це набагато гірше, але й для інших сіл це не надто добре. Я не бачу нічого позитивного в цій реформі, вони навіть не заощаджують на ній гроші, а це, мабуть, їх головний намір.

– Будучи заможнішими селами, Неветленфолу та Петрово утримуватимуть бідніші села… Водночас село, яке стає центром ОТГ, безумовно, буде в кращому становищі, ніж інші сусідні села, які будуть приєднані до нього.

– У будь-якому випадку, ми також програємо, адже ця реформа призведе до вимирання сіл, що знаходяться на периферії. Однак ОТГ із центром у Неветленфолу – теж не найкращий варіант для нас. Тож нинішній проєкт для нас є менш поганим. Багато що залежатиме від сільського голови та представницького органу мікрорегіону (ОТГ).

Якщо самоврядування ОТГ буде сформовано, завдяки більшим повноваженням воно зможе досягти будівництва обхідної дороги навколо Ботара та Неветленфолу або ж зведення терміналу. Зрозуміло, що це також вимагатиме бажання з боку лідерів. Для сьогоднішнього неблагополучного стану рано чи пізно доведеться знайти якесь рішення.