8 хвилин між життям та смертю: Як в Ужгороді реалізували ідеальний «ланцюг виживання»

Цей випадок, що стався на вулиці Залізничній в Ужгороді, — приклад того, як злагоджена робота звичайних людей, диспетчера та медиків перемагає смерть. Коли на кону стоїть життя близької людини, секунди перетворюються на вічність, а знання елементарних правил реанімації стають єдиною надією.

​Дзвінок, що змінив усе


​Все почалося з тривожного виклику на лінію «103»: «Батько не дихає!». На іншому кінці дроту була фельдшер-диспетчер Оксана КОПИТЧАК. Вона миттєво зрозуміла критичність ситуації та не дала синові пацієнта впасти у паніку.

​Поки бригада №100 мчала крізь місто, Оксана стала «голосом порятунку». Протягом 7 хвилин вона дистанційно керувала діями сина:


​«Покладіть руки сюди...»
​«Натискайте глибше...»
​«Тримаємо ритм: раз-два-три...»

​Син, не маючи медичної освіти, але маючи величезне бажання врятувати батька, проводив серцево-легеневу реанімацію (СЛР) під диктовку. Саме ці хвилини стали вирішальними.

​8 хвилин інтенсивної терапії

​Бригада у складі лікаря Тетяни КОВАЧ, парамедика Дениса РАЦИНА та техніка Володимира ДІБРОВИ прибула на місце за лічені хвилини. Стан 57-річного чоловіка був критичним: повна зупинка серця на фоні важкого анамнезу.

​Боротьба за життя розгорнулася прямо в квартирі:
​Введення адреналіну.

​Дефібриляція.

​Інтубація та стабілізація стану.

​Результат: Серце, яке зупинилося, — запрацювало! Тиск 120/80, пульс 98. Це була чиста перемога професіоналізму та витримки.

​Шлях до реанімації: іспит на витривалість

​Порятунок не завершився відновленням ритму. Через неможливість скористатися ліфтом, медики власноруч транспортували стабілізованого пацієнта на ношах з 7-го поверху. Кожна сходинка була викликом, але пацієнта успішно доправили до реанімації Ужгородської лікарні.

​«Якби син не почав качати серце до нашого приїзду — ми могли б уже не встигнути. Це і є справжній ланцюг виживання», — зазначають у службі екстреної допомоги.

​Важливий урок для кожного

​Ця історія вкотре доводить: вміння надавати першу допомогу — це не формальність, а шанс на життя для ваших близьких.

​Ми дякуємо:
​Синові — за неймовірну витримку та силу духу.
​Оксані КОПИТЧАК — за філігранний супровід по телефону.
​Бригаді №100 — за майстерність та боротьбу до останнього.


​Бережіть себе та своїх рідних! 🏥❤️