Василь Русин в Ужгороді: пам’яті легендарного хірурга, який змінив медицину Закарпаття
Василь Русин в Ужгороді став справжньою легендою ще за життя, врятувавши тисячі пацієнтів та виховавши цілу плеяду видатних медиків.
14 квітня на 77-му році життя від нас пішов геніальний хірург, доктор медичних наук, професор Василь Русин. Друзі, колеги по роботі, численні учні та вдячні пацієнти теплим словом згадують корифея закарпатської хірургії.
Володимир БІЛИЙ - військовий хірург, професор, генерал-лейтенант медичної служби, колишній головний хірург ЗСУ:
-Я виріс в Ужгороді, жив тут з 1945 року по 1961. З Василем Івановичем ми давні друзі, ще з 90-х. Це величезна втрата для всіх нас. Дуже проста людина. Він походить з простої сім’ї, дідусь його вкривав дахи в Ужгороді. Жили вони небагато. Важке дитинство було. І все, чого він досяг в житті, це своєю працею, своїми талантами.
Закінчив школу, університет, був розподілений в Тайшет Іркутської області на будівництво БАМу. І вже звідти, з Сибіру, звичайний хірург, хлопець із Закарпатської глибинки, який і розмовляти до ладу російською не вмів, зумів поступити в центральний Інститут серцево-судинної хірургії ім.Бакулєва! Закінчив аспірантуру, захистив кандидатську.
Йому пропонували залишитися в Москві, але він вибрав Закарпаття. В Ужгороді місця не було і він поїхав працювати звичайним хірургом в Рахів, найвіддаленіший район. А вже звідти прийшов заввідділенням обласної лікарні. Далі захистив кандидатську, перейшов на медфак УжНУ. Пройшов усі щаблі, від викладача до декана, а відтак і ректора УжНУ. Був багато років депутатом облради. Член багатьох товариств, академій. І це все завдяки його таланту і наполегливій праці.
Хірургів від Бога всього 5 відсотків від загальної кількості. Він входить в число перших. Оперував на всіх ділянках тіла: стравоходи, серцево-судинна хірургія, абдомінальна, торокальна.
На Закарпатті були два легендарні хірурги – Фединець і Вітенбергер. А Русин був третім. Четвертого ж такого тут немає і мабуть вже не буде…
А для мене це величезна втрата справжнього друга. Не стало Людини з великої літери. Царство йому небесне, хай спочивае з миром…
Ще зауважу, що це дуже мужня людина. Він переніс безліч важких операцій. Усе витримав, все здолав. До кінця ходив на роботу. В день своєї смерті був ще на роботі в онкодиспансері. Прийшов додому і таке сталося… Легка смерть, але все ж це смерть. Тому назавжди він в наших думках. Будемо його пам’ятати і будемо вдячні за все, що він для нас зробив. Царство йому небесне.
Вячеслав КОРСАК - професор кафедри хірургічних хвороб медфаку УжНУ:
- В 1980 році я проходив аспірантуру в Московському інституті серцево-судинної хірургії ім. академіка Бакулєва. А Василь Іванович там уже працював науковим співробітником після захисту дисертації. Далі я там навчався п’ять років, а він повернувся додому на Закарпаття. Його завжди тягнуло додому, хоч і пропонували залишитися хірургом в Москві. Та він повернувся і став тут Хірургом з великої літери.
Це наш закарпатський Шалімов, наш академік Павловський. Як і вони, він працював широкопланово і створив школу закарпатської хірургії. Василя Івановича знають в Києві, в Угорщині, до сих пір знає і Москва. Ми часто проводили конференції і до нас приїжджали тамтешні корифеї – академіки Бураковський, Подзолков, Євген Кліонер, його керівник. Багато спогадів залишилося.
Василь Іванович був і деканом, і ректором, багато чого створив. Він мав підхід до людей, був веселий, завжди розповідав багато веселих історій, анекдотів. Широкоплановий в розумінні життя. Ніколи не падав духом. Його завжди всі любили. До кінця працював, мав нові плани. Навіть за тиждень до смерті радився з нами, як організувати дисертацію молодого аспіранта, як йому допомогти.
Степан ЧОБЕЙ - доктор медичних наук, професор кафедри хірургічних хвороб медфаку УжНУ:
-З Василем Івановичем Русином я познайомився в 1991 році, будучи студентом 6-го курсу медфаку УжДУ. Він тоді вже повернувся з Москви і вважався одним із кращих хірургів Закарпаття. Я вдячний долі, що ми з ним зблизилися з різних питань, не лише по роботі. Далі Василь Іванович весь час був біля мене і допомагав. І коли я вступив в аспірантуру, коли захищав кандидатську та докторську дисертації. Але він був мені більше ніж наставник. Він мене привів у хобі свого життя – полювання. Завдяки йому я полюбив мистецтво, ми разом ходили на виставки. Ми всюди були разом, усі ці 30 років. На полювання їздили аж в Херсонську область та за кордон. Усе це нас зближало.
Для мене Василь Іванович більше ніж наставник, ніж учитель – він практично був мені як батько. Навчав усьому, що знав і любив. З ним можна було порадитися в будь-яких питаннях. Знав та цікавився проблемами членів родини та дітей всіх своїх друзів.
Це була особистість, різностороння людина. Окрім хірургії, він розбирався в мистецтві, музиці, полюванні, історії. Завжди мав власну думку. Був патріотом і України в цілому, і рідного Закарпаття. Батько його був русином, мати словачкою, яка володіла угорською мовою. В їхній родині змішалися греко-католики з римо-католиками. І він завжди казав, що релігія повинна зближувати людей, а не роз’єднувати. І символічно, що відспівували Василя Івановича трьома мовами – українською (рідною русинською), угорською та на латині…
Василь Іванович мав не те щоб дар передбачення, але завжди бачив на крок вперед. Він умів збирати людей і направляти в окремі напрямки. Стратегічні напрямки. Він розбирався в людях і відразу бачив, у кого які недоліки і позитив і де людина себе краще проявить.
Він перший в Україні, ще в 1995 році, заснував Асоціацію хірургів Закарпаття, на взірець тих, що були за кордоном. І керував нею всі ці роки. До того в нас були лише науково-професійні товариства. І вже потім, за взірцем нашої, в Києві створили Асоціацію хірургів України.
Ну і досвід його. Те, що він пройшов і Сибір, тобто польову хірургію, і Москву. Він завжди мав можливість залишитися в столицях − і в Москві, і в Києві. Та його завжди тягнуло додому, в рідне Закарпаття. І тут він став кращим хірургом. До нього складних хворих направляли на операції в Київ або Москву. Та коли він став тут шефом хірургії, то столичні світила почали казати: навіщо вам до нас, якщо маєте Русина, він усе зробить.
Про Василя Івановича можна говорити безконечно. Він любив своїх дітей, свою сім’ю. Любив усіх людей. Так що там людей – як він собак своїх любив мисливських! У нього завжди були собаки.
Він провів десятки тисяч операцій, в молодості по 3-4 в день. Його часто викликали вночі на операції. Це тисячі врятованих життів.
А таких продуктивних вчених, яким був Василь Русин, в Україні одиниці. Близько сотні захищених під його керівництвом кандидатських і докторських дисертацій. Монографій – більше ста. Патентів – більше ста. Статей – більше тисячі. Раніше ми кожні два роки проводили конференції. Тепер от запланували на червень в пам'ять про Василя Івановича…
Студенти його любили. Його лекції на серцево-судинну тематику були унікальними.
Його любили всі, хто з ним спілкувався. Ніхто не залишався до нього байдужим. Він мав внутрішню харизму, до кожного свій підхід. І до нього люди тягнулися всюди, де б ми не були.
Це видатна особистість, велика людина нашої епохи. В Закарпатті таких людей, як він, не було і скоро не появиться… Вічна світла пам’ять легенді Закарпаття.
Степан ФІЛІП - завкафедрою загальної хірургії медичного факультету УжНУ:
-З Василем Івановичем я познайомився в 1992 році. Я тоді закінчував клінічну ординатуру в Києві в інституті ім.Шалімова. І от відкрилася аспірантура в Ужгородському університеті, куди він мене і покликав. Далі я захистив кандидатську дисертацію під його керівництвом. А в 2013 році він був консультантом на моїй докторській дисертації. І весь цей час я звертався до нього в житті за порадою як до друга і мудрого вчителя. У нього завжди були світлі ідеї. От в грудні він запропонував мені створити та очолити в УжНУ вчену раду з захисту докторських дисертацій по хірургії. Вже планувався захист першої дисертації, та не стало Василя Івановича… Будемо тепер без нього…
Володимир ЛЕМАК - колишній прокурор Закарпатської області:
-В особі Василя Русина вся спільнота Закарпаття втратила велику людину. Хірурга, професора. Ми ще довго будемо згадувати його добрі діла. Царство небесне йому і вічний упокій душі.
Ми знайомі з ним дуже давно. Нас поєднувало не тільки особисте знайомство, а й професійна діяльність. В свій час, коли я був прокурором області, Василь Русин був ректором УжНУ. Консультації, вирішення різних проблем. Але що варто відмітити, він робив тільки добрі діла. Часом я йому казав: треба когось покарати. Ні, каже, давай я розберуся... Дуже добра людина була. Великий жаль. Сумуємо і будемо пам’ятати його вічно.
Євген ПЄШИЙ - акушер-гінеколог, кандидат медичних наук:
-Василь Іванович це для мене дуже незвично. Він завжди був Васька – мій друг…Ми познайомилися дуже давно, в Тайшеті Іркутської області. З того часу наше знайомство ніколи не припинялося. Бувало, ми довго не бачилися, але завжди виходили на зв'язок. Постійно тримали один одного в курсі подій, що з нами відбувалися.
Василь Русин – це явище. Це була незвичайна, дуже не проста людина. У побуті він був жорстким, як і я. Ми відразу ж відчули симпатію один до одного як споріднені душі. Він мені дав великий поштовх, імпульс в медицині. Ми не раз потрапляли з ним в екстремальні ситуації – і в Тайшеті, і в Києві, і в Москві, і в Ужгороді. Коли мені було важко і мене треба було оперувати, то я приїхав з Києва до нього в Ужгород.
Що мені дуже прикро, в останні кілька років ми не бачилися. Але під час телефонних розмов він мене завжди запрошував приїхати. Та я придумував якісь обставини, щоб не приїхати: мовляв, війна, прильоти в нас у Борисполі, сім’ю треба забезпечувати. І от приїхав уже на похорон…
Дуже сумно мені без друга…
Іван КАЛІНОВ - колишній пілот літака:
-Ми знайомі з тих пір, відколи Василь Іванович повернувся до Ужгорода. Я за фахом льотчик. Він очолював санавіацію області, ми часто літали на виклики. Святкували спільно, дружили родинами. Дуже шкода, що така людина нас покинула. Він вічно житиме в наших серцях.
Руслан ПАЛІЄНКО – доцент кафедри військової хірургії Української військово-медичної академії:
Ми познайомилися в 90-х. Я сам з Мукачева, закінчив у Києві медінститут. Почав наукову діяльність, працюючи хірургом. З Василем Івановичем вперше зустрівся як з рецензентом, а далі як з опонентом своєї наукової роботи. А далі ми стали близькими не лише як хірурги, а й подружилися сім’ями. Я багато разів був у нього вдома, знайомий з синами. Дуже відкрита, життєрадісна, добра людина. Він завжди притягував до себе молодь, завжди намагався допомогти молодим хірургам самоствердитися. Допомагав не лише теоретично, а й ставив до хірургічного стола, показував, як треба оперувати. Передавав усе, що сам знав. І саме це зробило його людиною, яка створила сучасну хірургію Закарпаття. Саме він об’єднав усіх хірургів Закарпаття, відновив місцеву хірургічну школу.
Лише найкращі спомини про Василя Івановича. Ніколи не бачив його сердитим. Так, він міг крикнути, але це було лиш миттєво. Ніколи не тримав у собі важких думок, злоби. Був дуже світлою людиною. Таким і залишиться в нашій пам’яті.
Іван КАЛІНОВ - колишній пілот літака:
-Ми знайомі з тих пір, відколи Василь Іванович повернувся до Ужгорода. Я за фахом льотчик. Він очолював санавіацію області, ми часто літали на виклики. Святкували спільно, дружили родинами. Дуже шкода, що така людина нас покинула. Він вічно житиме в наших серцях.
Володимир ПАВЛЮХ