Замість обіймів — холодний метал: на Рахівщині родинам загиблих Героїв вручили посмертні ордени
Автор: Максим Газда
Дата: 23 лютого 2026 року
Нагороди посмертно на Рахівщині стали єдиним, що залишилося сім'ям замість живих батьків, синів та чоловіків. Сьогодні голова Рахівської РДА Владіслав Кич виконав найважчу місію — вручив державні відзнаки тим, хто більше ніколи не переступить поріг рідного дому.
Ця церемонія не була святом. Це був день запеклого болю, коли в одному залі зібралися люди, чиє життя назавжди розкололося на «до» та «після». Ордени «За мужність», викарбувані в металі, стали символом найвищої ціни, яку платить закарпатська земля за право бути вільною.
Імена, що стали нашою совістю
Відповідно до указів Президента України, шість родин Рахівщини отримали нагороди, які тепер зберігатимуться поруч із фотографіями в чорних стрічках.
Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) нагороджені:
Микола Бровчук
Володимир Друляк
Юрій Мельничук
Андрій Попадич
Роман Уторобський
Медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно) нагороджений:
Анатолій Волощук
Кожне з цих імен — це окремий всесвіт, який згас на полі бою. Це недописані сторінки життів, невиховані діти та нездійснені мрії.
«Жодні слова не вгамують цей сум»
Під час вручення Владіслав Кич наголосив, що загибель кожного воїна — це непоправна втрата для всієї країни. Проте для матерів та дружин, які сьогодні тримали в руках футляри з нагородами, ці слова — лише тихе відлуння їхнього великого горя.
«Найвищий подвиг — стати на захист своєї сім’ї. Але ціна цього подвигу — жахлива. Ми маємо щодня підтримувати ці родини, адже вони віддали найдорожче», — зазначив голова РДА.
Сьогодні Рахівщина схиляє голову. Ці ордени — не просто метал, це частина серця кожного закарпатця, який не повернувся з війни.
«Ми звикаємо до новин про нагороди, але ніколи не звикнемо до порожніх стільців за сімейним столом. Сьогодні ці ордени — це крик про те, що свобода пахне не лише порохом, а й материнськими сльозами», — коментує Максим Газда.