Ярослав Галас, 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада: "Воюють за рідних і близьких, а не за політиків"
За три роки війни були різні періоди: моменти надії та глибокого розчарування, важкі бої та втрати, які залишили слід у серцях кожного бійця. Ярослав Галас, військовослужбовець 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, ділиться своїми роздумами про те, що допомагає воїнам триматися в умовах безперервних випробувань.
"Двічі з’являлося відчуття, що скоро все закінчиться. Вперше – восени 2022-го, під час успішного контрнаступу ЗСУ на Херсонщині й Харківщині. Наша бригада тоді воювала на Херсонщині. Вдруге – влітку 23-го, під час походу Пригожина на Москву. Тоді здавалося – ось-ось і все, навіть запахло дембелем. Але ні…", – згадує Ярослав.
Решта часу – це похмурі, темні періоди, пов’язані з важкими боями, втратами побратимів і відсутністю світла в кінці тунелю. Навіть зараз, коли багато хто говорить про можливе закінчення війни, ситуація залишається складною. Соціальні мережі переповнені фрустрацією, розчаруванням і навіть відчаєм, які поширюють експерти, політики та інші. Іноді здається, що на фронті легше, бо немає часу думати про геополітику. Але це не так.
"Я багато думав, звідки люди беруть сили воювати безперервно такий довгий час без ротацій, нормального відпочинку, реабілітації, будь-якого просвітку. Без мотивації, яка дуже швидко закінчується. Виявилося, все має просте пояснення", – розповідає військовий.
Ярослав часто спілкується з бійцями в різних підрозділах і завжди запитує їх, за що чи за кого вони воюють. Відповіді бувають різні, але абсолютна більшість – понад 90% – кажуть: за рідних і близьких. Саме за них вони готові віддати життя. І віддають. Він не називає конкретних цифр втрат, щоб не шокувати читачів, але підкреслює, що згадувати загиблих побратимів завжди важко.
"Саме з рідними й близькими, з їхньою безпекою й нормальним життям без війни у бійців насамперед асоціюється Україна. Ніхто не воює за президента, кабмін, Верховну Раду чи владу як таку. Політики тут здебільшого викликають різко негативні відчуття", – наголошує Галас.
Він зауважує, що іноді здається, ніби хтось із політиків серйозно вважає, що воюють саме за них. Але це не так. І це варто пам’ятати тим, хто їздить на переговори. Головне відбувається на фронті, а не в теплих кабінетах. Без фронту не буде й предмету переговорів.
"Легко бути оптимістом, коли справи на фронті успішні і ти відчуваєш підтримку всього цивілізованого світу. А спробуй вистояти, коли воєнних успіхів мало, в тилу відбувається чортзна-що, підтримка головного союзника обвалюється й виникає враження, що тебе просто здають. У цьому й суть", – підсумовує Ярослав Галас.
Його слова – це нагадування про те, що справжня мотивація бійців – це не абстрактні ідеї чи політичні інтереси, а конкретні люди, яких вони хочуть захистити. І саме ця любов до рідних і близьких дає їм силу продовжувати боротьбу, навіть коли надії здається, що вже немає.
"Двічі з’являлося відчуття, що скоро все закінчиться. Вперше – восени 2022-го, під час успішного контрнаступу ЗСУ на Херсонщині й Харківщині. Наша бригада тоді воювала на Херсонщині. Вдруге – влітку 23-го, під час походу Пригожина на Москву. Тоді здавалося – ось-ось і все, навіть запахло дембелем. Але ні…", – згадує Ярослав.
Решта часу – це похмурі, темні періоди, пов’язані з важкими боями, втратами побратимів і відсутністю світла в кінці тунелю. Навіть зараз, коли багато хто говорить про можливе закінчення війни, ситуація залишається складною. Соціальні мережі переповнені фрустрацією, розчаруванням і навіть відчаєм, які поширюють експерти, політики та інші. Іноді здається, що на фронті легше, бо немає часу думати про геополітику. Але це не так.
"Я багато думав, звідки люди беруть сили воювати безперервно такий довгий час без ротацій, нормального відпочинку, реабілітації, будь-якого просвітку. Без мотивації, яка дуже швидко закінчується. Виявилося, все має просте пояснення", – розповідає військовий.
Ярослав часто спілкується з бійцями в різних підрозділах і завжди запитує їх, за що чи за кого вони воюють. Відповіді бувають різні, але абсолютна більшість – понад 90% – кажуть: за рідних і близьких. Саме за них вони готові віддати життя. І віддають. Він не називає конкретних цифр втрат, щоб не шокувати читачів, але підкреслює, що згадувати загиблих побратимів завжди важко.
"Саме з рідними й близькими, з їхньою безпекою й нормальним життям без війни у бійців насамперед асоціюється Україна. Ніхто не воює за президента, кабмін, Верховну Раду чи владу як таку. Політики тут здебільшого викликають різко негативні відчуття", – наголошує Галас.
Він зауважує, що іноді здається, ніби хтось із політиків серйозно вважає, що воюють саме за них. Але це не так. І це варто пам’ятати тим, хто їздить на переговори. Головне відбувається на фронті, а не в теплих кабінетах. Без фронту не буде й предмету переговорів.
"Легко бути оптимістом, коли справи на фронті успішні і ти відчуваєш підтримку всього цивілізованого світу. А спробуй вистояти, коли воєнних успіхів мало, в тилу відбувається чортзна-що, підтримка головного союзника обвалюється й виникає враження, що тебе просто здають. У цьому й суть", – підсумовує Ярослав Галас.
Його слова – це нагадування про те, що справжня мотивація бійців – це не абстрактні ідеї чи політичні інтереси, а конкретні люди, яких вони хочуть захистити. І саме ця любов до рідних і близьких дає їм силу продовжувати боротьбу, навіть коли надії здається, що вже немає.