Не впадаючи у відчай: Інженер-герой Андрій Лісков про ризики на лінії фронту та плани відбудови
Начальник групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки, Андрій Лісков, який вже понад 20 років стоїть на варті безпеки, поділився надзвичайно особистими враженнями від служби в умовах війни. «Страх – це реакція будь-якої нормальної людини на небезпеку, але він не повинен тобою керувати. Просто не слід себе накручувати, а натомість дотримуватися усіх заходів безпеки», – зазначає Лісков.
За роки служби він ліквідовував наслідки паводків, знешкоджував вибухові знахідки та розчищав дороги від снігових завалів. Протягом 2024 року Лісков тричі вирушав на Харківщину у складі зведеного механізованого загону, де був свідком жахливих руйнувань.
«У селищі, де я побував у трьох відрядженнях, за рік інфраструктура була знищена на 80%, житлові будинки – на 40%. Це справді селище-примара, схоже на Прип’ять», – зізнається він.
Небезпека чатувала на кожному кроці. Бійці постійно ризикували через артилерійські та мінометні обстріли, нальоти безпілотників та постійний страх перед корегованими авіаційними бомбами (КАБ). «Одна з найстрашніших ситуацій – коли КАБ летить і гудить, мов літак, а потім – бабах! Будинку вже немає. Одна така впала всього за 50 метрів від місця, де ми проживали, інша – за 80. Два помешкання зруйновано, а воронка завглибшки метрів», – розповідає Лісков.
Незважаючи на всі ризики, інженер рішуче налаштований на майбутнє:
«Буде мир – треба буде все відбудовувати. Спочатку очистимо територію від вибухонебезпечних предметів, потім розчистимо завали зруйнованих будинків, а далі вже розпочнеться відбудова. Роботи нам вистачить не на одне покоління…»
Слова Андрія Ліскова стали не лише свідченням мужності та відданості, але й закликом до спільних зусиль для відновлення країни після війни. Це історія про небезпеку, силу духу та надію на краще майбутнє, яка надихає не здаватися навіть у найскладніших умовах.
За роки служби він ліквідовував наслідки паводків, знешкоджував вибухові знахідки та розчищав дороги від снігових завалів. Протягом 2024 року Лісков тричі вирушав на Харківщину у складі зведеного механізованого загону, де був свідком жахливих руйнувань.
«У селищі, де я побував у трьох відрядженнях, за рік інфраструктура була знищена на 80%, житлові будинки – на 40%. Це справді селище-примара, схоже на Прип’ять», – зізнається він.
Небезпека чатувала на кожному кроці. Бійці постійно ризикували через артилерійські та мінометні обстріли, нальоти безпілотників та постійний страх перед корегованими авіаційними бомбами (КАБ). «Одна з найстрашніших ситуацій – коли КАБ летить і гудить, мов літак, а потім – бабах! Будинку вже немає. Одна така впала всього за 50 метрів від місця, де ми проживали, інша – за 80. Два помешкання зруйновано, а воронка завглибшки метрів», – розповідає Лісков.
Незважаючи на всі ризики, інженер рішуче налаштований на майбутнє:
«Буде мир – треба буде все відбудовувати. Спочатку очистимо територію від вибухонебезпечних предметів, потім розчистимо завали зруйнованих будинків, а далі вже розпочнеться відбудова. Роботи нам вистачить не на одне покоління…»
Слова Андрія Ліскова стали не лише свідченням мужності та відданості, але й закликом до спільних зусиль для відновлення країни після війни. Це історія про небезпеку, силу духу та надію на краще майбутнє, яка надихає не здаватися навіть у найскладніших умовах.