Андрій Кречко, водій групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Аварійно-рятувального загону спецпризначення про війну зблизька та інтуїцію, що рятує життя
#герої_без_зброї
Андрій Кречко, водій групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Аварійно-рятувального загону спецпризначення про війну зблизька та інтуїцію, що рятує життя.
💬«Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться. Я зрозумів це, коли вперше рушив у відрядження на Схід України», – розпочинає свою історію Андрій.
На деокупованих територіях і поблизу лінії фронту важка інженерна техніка стає життєво необхідною, так само як і люди, які вміють на ній працювати. Від кранів-маніпуляторів до екскаваторів і бульдозерів – кожна машина працює для допомоги людям: розбирає завали після обстрілів, здійснює інші інженерні та допоміжні роботи, що потрібні для покращення обороноздатності нашої держави. І за кермом цих машин – такі як Андрій. Ті, хто обрав рятувальну місію замість комфортного життя.
💬«Чи було мені страшно? Звісно, але це природно. Страх супроводжував мене весь перший тиждень. Але з часом з’являється особливе відчуття – загострене сприйняття звуків і якась підсвідомість, інтуїція. Вона одного разу врятувала мене й моїх колег від загибелі: під час робіт якесь чуття змусило нас піти сховатися, хоча сигналу тривоги не було і ми буденно виконували свою роботу. Але це було правильне рішення - недалеко від нас прилетіло, тож якби ми й далі працювали …. краще про це не думати» - згадує рятувальник.
Четверта ротація, завершена в листопаді, стала для Андрія найнебезпечнішою. Роботи велися у безпосередній близькості до лінії фронту, а з боку ворога проявлялася неабияка активність: артобстріли, загроза КАБів, дрони.
💬«Того вечора ми завершили ділянку робіт і рушили назад. Сутеніло. Я помітив, що нас супроводжує ворожий дрон, і я в той момент подумав про полювання. Але замість дичини у ворога – люди. На щастя, ми встигли покинути зону удару, усе обійшлося», – згадує Андрій про той небезпечний день.
Для Андрія головною мотивацією залишається його родина. «Коли я обіймаю свою маленьку донечку, розумію, заради чого все це. Ми повинні вистояти. Ми повинні перемогти. Бо навіть без зброї кожен із нас може наблизити мир»
Андрій Кречко, водій групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Аварійно-рятувального загону спецпризначення про війну зблизька та інтуїцію, що рятує життя.
💬«Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться. Я зрозумів це, коли вперше рушив у відрядження на Схід України», – розпочинає свою історію Андрій.
На деокупованих територіях і поблизу лінії фронту важка інженерна техніка стає життєво необхідною, так само як і люди, які вміють на ній працювати. Від кранів-маніпуляторів до екскаваторів і бульдозерів – кожна машина працює для допомоги людям: розбирає завали після обстрілів, здійснює інші інженерні та допоміжні роботи, що потрібні для покращення обороноздатності нашої держави. І за кермом цих машин – такі як Андрій. Ті, хто обрав рятувальну місію замість комфортного життя.
💬«Чи було мені страшно? Звісно, але це природно. Страх супроводжував мене весь перший тиждень. Але з часом з’являється особливе відчуття – загострене сприйняття звуків і якась підсвідомість, інтуїція. Вона одного разу врятувала мене й моїх колег від загибелі: під час робіт якесь чуття змусило нас піти сховатися, хоча сигналу тривоги не було і ми буденно виконували свою роботу. Але це було правильне рішення - недалеко від нас прилетіло, тож якби ми й далі працювали …. краще про це не думати» - згадує рятувальник.
Четверта ротація, завершена в листопаді, стала для Андрія найнебезпечнішою. Роботи велися у безпосередній близькості до лінії фронту, а з боку ворога проявлялася неабияка активність: артобстріли, загроза КАБів, дрони.
💬«Того вечора ми завершили ділянку робіт і рушили назад. Сутеніло. Я помітив, що нас супроводжує ворожий дрон, і я в той момент подумав про полювання. Але замість дичини у ворога – люди. На щастя, ми встигли покинути зону удару, усе обійшлося», – згадує Андрій про той небезпечний день.
Для Андрія головною мотивацією залишається його родина. «Коли я обіймаю свою маленьку донечку, розумію, заради чого все це. Ми повинні вистояти. Ми повинні перемогти. Бо навіть без зброї кожен із нас може наблизити мир»