Диво-жінки Служби порятунку: Крістіна Петрулич про самовпевненість туристів, лавину від якої вдалося врятуватися та захоплення, що стало професією (фото)
Кабінет адвоката вона проміняла на суворі гори. Але ні хвилини не жалкує про це, адже щоденний драйв від пошуково-рятувальних робіт та відчуття потрібності людям в рази переважає над іншими емоціями в її душі. Сьогодні наша диво-жінка Служби порятунку - Крістіна Петрулич, котра працює у гірському пошуково-рятувальному відділенні с. Кваси Рахівського району.
«А ми очікували на кремезного рятувальника… а тут дівчина», - зазвичай така реакція в туристів, які в очікуванні допомоги першою бачать Крістіну, котра знайшла їх. Але після розмов з нею та вже спустившись з гір, скептизм заблукальців минає, адже вони розуміють – перед ними професіонал. Проте шлях до цього професіоналізму був довгим та осмисленим…
Вона не мріяла бути гірською рятувальницею та не дивилась фільми про супергероїв. Одразу ж після школи дівчина пішла навчатись до Ужгородського національного університету за спеціальністю юрист та вже з другого курсу почала працювати помічником адвоката. Обрана нею професія її влаштовувала, а робота подобалась. Але якось, дівчина зрозуміла - їй цього замало. Походи у гори та активний відпочинок на лижах та сноуборді завжди кликали її… Ще маленькою вона хотіла навчитись кататися на лижах, хоча навіть мама дивувалась такому бажанню доньки. Ані в родині, ані серед знайомих, лижників, чи тим паче сноубордистів не було. Вже подорослішавши, Крістіна разом з однокласниками поїхала в гори таки визначившись, що навчиться цьому складному, але неймовірно видовищному спорту. Товариш, котрий вже впевнено стояв на лижах, показав як ставити ноги, розповів про загальні ази та й стрімголов помчав донизу. А вона разом з іншими друзями так і залишились наверху. Але це не збавило завзяття у дівчини: кожні вихідні електричкою, чи автобусом вона поспішала в гори Великоберезнящини, чи на гору Плішка, Ужгородського району і там вже відшліфовувала своє вміння. Спочатку були лижі, тоді ще на сноуборді ніхто добре не катався, аж потім поступово стала й на нього.
Закінчивши декілька інструкторських курсів по лижам та сноуборду та отримавши категорію В, вона спочатку працювала на гірськолижному комплексі Драгобрат. Навчала дітей та дорослих, як правильно кататись та ще тоді, окрім культури спусків та загальних правил, в першу чергу наголошувала – безпека це головний аспект активного відпочинку в горах. Під час інструкторської роботи вона стала помічати гірських рятувальників, які виходили на допомогу тим, хто попри заклики інструкторів нехтував безпекою та наражав себе на лихо. Стала цікавитись їхньою роботою та врешті-решт вирішила підійти та запропонувати свою допомогу. Але ті їй відмовили. Бува дівчина не підготовлена до складних умов пошуків, тож виходити їй у гори не варто. Згодом таки зголосились, зрозумівши, що вона налаштована рішуче. Отож, з 2015 року Крістіна й стала волонтером-рятувальником. При потребі, разом з іншими волонтерами виходила на пошуки, допомагаючи рятувальникам ДСНС. Поступово дівчина навчалася майстерності від фахівців гір та відшліфовувала свої навички пошуковця. Але бувало й зовсім непередбачуване…
«Якось, у 2018-му, ми святкували день народження одного з моїх друзів, аж раптом нас підняли на пошукові роботи підлітка, що заблукав у Карпатах. Сутеніло, це було десь в районі полонини Урда, під Третім Жандармом», - згадує Крістіна. Зненацька, я зірвала лавину… Пам’ятаю, як спочатку намагалась схопитись за гілочку, але це не вдалось; потім нирнула під сніг, але коли мене нарешті викинуло, я була повністю засипана снігом, а голова залишилась на поверхні. Пірнаючи в снігу я постійно кричала: «Все добре! Зі мною все нормально!» аби рятувальники тримаючи візуальний контакт могли у подальшому зрозуміти де я та врятувати якнайшвидше. Якби тоді мене протягнуло далі, ще десь метри три, наслідки були б фатальні… На щастя, гірські рятувальники та волонтери відкопали мене та моє спорядження і ми пішли шукати хлопця далі».
Працюючи в одній команді із справжніми професіоналами дівчина поступово навчалась їхній справі, прислухаючись до кожної поради та вивчаючи кожен їхній рух. Коли ж у 2019 році у с. Кваси було створено нове гірське пошуково-рятувальне відділення, Крістіна радо зголосилась поповнити ряди гірських рятувальників ДСНС Закарпаття. Труднощі та складні умови цієї роботи її не злякали, адже вважає, що в першу чергу треба любити те, що робиш та розуміти того, кого рятуєш.
«Я добре розумію туриста, адже і сама колись такою була. От, до речі, тепер працюю з Василем Яковецьким, який ще у студентські роки водив нас туристичним походом на Говерлу. Що ми тоді витворяли… не слухались, виводили його з себе, бешкетували. Ось тепер, він мені згадує: бачиш, те що ти робила тоді, тепер роблять з тобою. Але то скоріше жарт, а от найбільше що дратує, це коли негаразди трапляються по-дурості, через самовпевненість туристів. Коли попередження про лавинну небезпеку, чи погані погодні умови течуть із кожного краника: «Не можна, не треба!», а вони все одно йдуть у гори. Переоцінка власних сил, зазвичай завжди призводить до поганих наслідків! Буває, що пошукові роботи заходять у таку місцевість, що гірські рятувальники й самі туди ледве дістаються, а турист, який заблукав навіть «плугом» спускатись не вміє… І ти не розумієш, як він сюди зміг дістатись? Йому ще на навчальному схилі сидіти, а він тут...»
Під час пошукових чи аварійно-рятувальних робіт Крістіна радше використовує лижі, адже вони більш функціональні та практичні, а от сноуборд – це задоволення. «Як кажуть: на лижах людство вижило, а на сноуборді – відпочиває», жартує дівчина. Та додає, що неважливо якою є робота: фізичною чи психологічною. Адже фізично інколи навіть легше, ніж психологічно. Ти прийшов втомлений, ліг спати і вже зранку чи через день - «бодрячком». А от психологічна втома сама не мине.
За добрі поради дякує волонтерам, з якими пліч-о-пліч працювала, та колегам-рятувальникам. Особливі слова вдячності висловлює досвідченому гірському рятувальнику, начальнику відділення у смт Ясіня - Євгену Гашпаровичу. Саме його підтримка стала вирішальною на роздоріжжі подальшого професійного шляху дівчини, коли вона остаточно вирішила замінити адвокатську мантію на форму рятувальника ДСНС. І тепер дослухається до його порад під час роботи...
ГУ ДСНС України у Закарпатській області
«А ми очікували на кремезного рятувальника… а тут дівчина», - зазвичай така реакція в туристів, які в очікуванні допомоги першою бачать Крістіну, котра знайшла їх. Але після розмов з нею та вже спустившись з гір, скептизм заблукальців минає, адже вони розуміють – перед ними професіонал. Проте шлях до цього професіоналізму був довгим та осмисленим…
Вона не мріяла бути гірською рятувальницею та не дивилась фільми про супергероїв. Одразу ж після школи дівчина пішла навчатись до Ужгородського національного університету за спеціальністю юрист та вже з другого курсу почала працювати помічником адвоката. Обрана нею професія її влаштовувала, а робота подобалась. Але якось, дівчина зрозуміла - їй цього замало. Походи у гори та активний відпочинок на лижах та сноуборді завжди кликали її… Ще маленькою вона хотіла навчитись кататися на лижах, хоча навіть мама дивувалась такому бажанню доньки. Ані в родині, ані серед знайомих, лижників, чи тим паче сноубордистів не було. Вже подорослішавши, Крістіна разом з однокласниками поїхала в гори таки визначившись, що навчиться цьому складному, але неймовірно видовищному спорту. Товариш, котрий вже впевнено стояв на лижах, показав як ставити ноги, розповів про загальні ази та й стрімголов помчав донизу. А вона разом з іншими друзями так і залишились наверху. Але це не збавило завзяття у дівчини: кожні вихідні електричкою, чи автобусом вона поспішала в гори Великоберезнящини, чи на гору Плішка, Ужгородського району і там вже відшліфовувала своє вміння. Спочатку були лижі, тоді ще на сноуборді ніхто добре не катався, аж потім поступово стала й на нього.
Закінчивши декілька інструкторських курсів по лижам та сноуборду та отримавши категорію В, вона спочатку працювала на гірськолижному комплексі Драгобрат. Навчала дітей та дорослих, як правильно кататись та ще тоді, окрім культури спусків та загальних правил, в першу чергу наголошувала – безпека це головний аспект активного відпочинку в горах. Під час інструкторської роботи вона стала помічати гірських рятувальників, які виходили на допомогу тим, хто попри заклики інструкторів нехтував безпекою та наражав себе на лихо. Стала цікавитись їхньою роботою та врешті-решт вирішила підійти та запропонувати свою допомогу. Але ті їй відмовили. Бува дівчина не підготовлена до складних умов пошуків, тож виходити їй у гори не варто. Згодом таки зголосились, зрозумівши, що вона налаштована рішуче. Отож, з 2015 року Крістіна й стала волонтером-рятувальником. При потребі, разом з іншими волонтерами виходила на пошуки, допомагаючи рятувальникам ДСНС. Поступово дівчина навчалася майстерності від фахівців гір та відшліфовувала свої навички пошуковця. Але бувало й зовсім непередбачуване…
«Якось, у 2018-му, ми святкували день народження одного з моїх друзів, аж раптом нас підняли на пошукові роботи підлітка, що заблукав у Карпатах. Сутеніло, це було десь в районі полонини Урда, під Третім Жандармом», - згадує Крістіна. Зненацька, я зірвала лавину… Пам’ятаю, як спочатку намагалась схопитись за гілочку, але це не вдалось; потім нирнула під сніг, але коли мене нарешті викинуло, я була повністю засипана снігом, а голова залишилась на поверхні. Пірнаючи в снігу я постійно кричала: «Все добре! Зі мною все нормально!» аби рятувальники тримаючи візуальний контакт могли у подальшому зрозуміти де я та врятувати якнайшвидше. Якби тоді мене протягнуло далі, ще десь метри три, наслідки були б фатальні… На щастя, гірські рятувальники та волонтери відкопали мене та моє спорядження і ми пішли шукати хлопця далі».
Працюючи в одній команді із справжніми професіоналами дівчина поступово навчалась їхній справі, прислухаючись до кожної поради та вивчаючи кожен їхній рух. Коли ж у 2019 році у с. Кваси було створено нове гірське пошуково-рятувальне відділення, Крістіна радо зголосилась поповнити ряди гірських рятувальників ДСНС Закарпаття. Труднощі та складні умови цієї роботи її не злякали, адже вважає, що в першу чергу треба любити те, що робиш та розуміти того, кого рятуєш.
«Я добре розумію туриста, адже і сама колись такою була. От, до речі, тепер працюю з Василем Яковецьким, який ще у студентські роки водив нас туристичним походом на Говерлу. Що ми тоді витворяли… не слухались, виводили його з себе, бешкетували. Ось тепер, він мені згадує: бачиш, те що ти робила тоді, тепер роблять з тобою. Але то скоріше жарт, а от найбільше що дратує, це коли негаразди трапляються по-дурості, через самовпевненість туристів. Коли попередження про лавинну небезпеку, чи погані погодні умови течуть із кожного краника: «Не можна, не треба!», а вони все одно йдуть у гори. Переоцінка власних сил, зазвичай завжди призводить до поганих наслідків! Буває, що пошукові роботи заходять у таку місцевість, що гірські рятувальники й самі туди ледве дістаються, а турист, який заблукав навіть «плугом» спускатись не вміє… І ти не розумієш, як він сюди зміг дістатись? Йому ще на навчальному схилі сидіти, а він тут...»
Під час пошукових чи аварійно-рятувальних робіт Крістіна радше використовує лижі, адже вони більш функціональні та практичні, а от сноуборд – це задоволення. «Як кажуть: на лижах людство вижило, а на сноуборді – відпочиває», жартує дівчина. Та додає, що неважливо якою є робота: фізичною чи психологічною. Адже фізично інколи навіть легше, ніж психологічно. Ти прийшов втомлений, ліг спати і вже зранку чи через день - «бодрячком». А от психологічна втома сама не мине.
За добрі поради дякує волонтерам, з якими пліч-о-пліч працювала, та колегам-рятувальникам. Особливі слова вдячності висловлює досвідченому гірському рятувальнику, начальнику відділення у смт Ясіня - Євгену Гашпаровичу. Саме його підтримка стала вирішальною на роздоріжжі подальшого професійного шляху дівчини, коли вона остаточно вирішила замінити адвокатську мантію на форму рятувальника ДСНС. І тепер дослухається до його порад під час роботи...
ГУ ДСНС України у Закарпатській області