Домашня освіта: досвід ужгородської сім'ї

Ця родина почала практикувати сімейну освіту ще задовго до того, як це стало мейнстримом.

Ужгородці Станіслав та Олена Ресенчуки навчали своїх дітей удома до того, як це стало “мейнстрімом”. У березні карантин змусив усіх українських батьків перейти на дистанційну освіту (а в багатьох випадках – по суті, на сімейну освіту), а ця пара ухвалила таке рішення ще до народження першого з трьох синів. Розповідаємо історію про сімейну освіту Андрія, Арсенія, Артемія, а також і Стаса з Лєною, адже і вони наново опановують шкільну програму, а й вчаться терпінню й цілеспрямованості.

Про свій досвід виданню Varosh розповідає Олена Ресенчук, або, як її більше знають, Олена Арбузна.

Сини: Андрій, 14 років. Арсеній, 11 років. Артемій, 7 років.
Принагідно дуже радимо переглянути наш освітній спецпроєкт: Як працює в Ужгороді перший приватний ліцей та чому такі проєкти важливі.

Школи
Так, Ресенчуки міркували про альтернативну шкільну освіту під час вагітності первістком Андрієм, купували літературу, морально готувалися. Важливо зазначити, що в них доволі гнучкий, хоч і завантажений, графік роботи.

— Діти – наше обдумане рішення, тому хотілося у них вкладати, розвивати їх. Ми знаходили для цього і ресурси, і бажання.

Тоді, у 2004-2005 рр. в Україні ще мало говорилося навіть про приватну освіту, проте пара ретельно відстежувала новини. Дистанційна освіта практикувалася у кількох школах. У 2012-му шестирічного Андрія записали у звичайну школу № 31 у Сімферополі, де Міністерство освіти проводило експеримент із домашньої освіти. Тодішній формат – освіта вдома, контрольні надсилаються онлайн, а щосеместру треба було приїздити на контроль. Протягом навчального періоду вчителька консультувала всіх дітей і батьків за навчальними, педагогічними, психологічними аспектами. Анексія Криму у 2014-му, звісно, змінила всі плани. Андрія перевели у школу-інтернат у Переяславі, де започатковували експеримент із сімейною освітою. Експеримент минув, батьки намагалися записати сина в одну з трьох ужгородських шкіл, де практикували екстернат. Відмовили, тож хлопчика перевели у приватну гімназію “Дельфін” у Вінниці. Надалі закон зобов’язав усі українські школи приймати дітей на екстернат або сімейну освіту за місцем прописки. Тож Андрія, а вже і середнього Арсенія спрямували на екстернат до сторожницької школи. За такого формату очне оцінювання треба було проходити раз на рік навесні.

Щодо вартості, то в Криму і Переяславі навчання було безкоштовним, у Вінниці початкова школа – 2500 грн/рік, середня – 3500 грн/рік (2019 рік).

Формат

У всіх школах формат дещо різнився. Важливо, що батьки з дітьми самотужки визначали темп і послідовність навчання. Головне – пройти річну програму і підсумкове оцінювання раз на рік. Школи публікували контрольні на власних сайтах. У “Дельфіні” на веб-сторінці надавали доступ до контрольних, аби підготуватися до річного оцінювання, протестувати себе. Щодо фізкультури, то достатньо було надати довідку, що школяр відвідує спортивний гурток.
Скептики кажуть, мовляв, дистанційно діти можуть списувати або покладатися на батьків. Проте Ресенчукам це нецікаво.

— Який сенс списувати? Якщо батьки вирішують навчати дитину вдома, то мало хто зацікавлений в оцінках. Якщо я бачила в контрольній помилку, то казала сину ще раз усе переглянути. Якщо він не знаходив її, то ми так і відправляли.

Власна система

У сімейній освіті нема єдиної системи, кожен самостійно її формує. Безумовно, батьки несуть значну відповідальність, найбільше – у початковій школі. З кожним роком – дедалі легше, адже діти стають свідомими, відповідальнішими, відтак самотужки проходять матеріал. У Стаса з Лєною є педагогічна освіта вчителів інформатики, Олена також має диплом учителя малювання. Батьки почерпнули багато ідей із “Занимательной науки” Якова Перельмана. На початку ХХ ст. він написав багато книг із точних наук, які систематизовані легко й цікаво. Допоки Олена займалася зі старшим, середній поруч, мабуть, не усвідомлено схоплював знання, самостійно освоював читання.

— Поки я вчила Андрія читати, трясла кубиками Зайцева, які видавали тверді і м’які звуки, середній сидів поруч, слухав, і випадково почав вчитися читати. У чотири роки він складав букви, у 4,5 – читав книжки, а в 5 – дуже товсті книжки. У 5 він прочитав “Пригоди маленького Ніколя” на близько 600 сторінок. І я його не вчила читати.
Найменший Артемій не дуже прагне читати, зате залюбки рахує.

Щодо планування, то раніше, ще на початку Андрієвої школи, пара купувала навчальні плани, на старті академічного року складали стратегію, формували план відповідно до кількості контрольних. Зі старшим завзятіше планували, із середнім – уже спокійніше. Також дуже допомагала система робочих зошитів.

Олена зізнається, що інколи освіта здається їй хаотичною, проте всі роботи надсилаються вчасно, контрольні вирішуються добре.

— Як у нас усе організовано? Якось природно. Перед атестацією починаю трохи внутрішньо хвилюватися. А ще ж є певні “страхи”, адже оточення очікує на наші результати, всім цікаво.
Хтось спитає, яким чином школяр може самоорганізуватися. О. Арбузна бере участь у освітніх конференціях, кемпах у різних містах України, де вона почула важливу думку.

— Під час чергового освітнього кемпу я почула думку від засновника одного з навчальних просторів. Він казав, що кожна людина має внутрішню потребу у навчанні й саморозвитку. У школі ж – це вже зовнішня мотивація до навчання, через яку може гаснути внутрішня. Тоді, на освітньому кемпі, було сказано: залишіть дітей у спокої – вони однозначно навчаться. Він переконував, що дитина сяде вчити будь-який предмет, головне, аби батьки загасили в собі тривогу за цей предмет.
На нещодавній міжнародній освітній конференції прозвучала думка, що звичайному підлітку зі школи складніше самоорганізуватися, бо в нього вже втрачена внутрішня мотивація й навичка до власної організації навчання.
Насправді, родину цікавить ідея самоспрямованої освіти. Під час домашнього навчання Ресенчуки чіткіше бачать, у чому їхні діти сильніші, відповідно – що варто інтенсивніше розвивати.

— Мені дуже подобається думка, що розвивати треба те, в чому ти сильний, і не витрачати енергію на те, в чому ти слабкий. Спрямовуй енергію туди, в чому можеш стати ТОПом.

Оцінки, програма, життя

Щодо балів, то в Андрія з Арсенієм усе по-різному. Дев’ятки, десятки, одинадцятки, сімки. Жодного разу не зверталися до репетиторів. Насправді, ні в них, ні в батьків нема зацікавлення в оцінках. Чи будуть ці бали важливими через п’ять років? Десять? Навіть більше, наскільки актуальною буде нинішня програма завтра?

— Цікаво, наскільки нинішня програма буде актуальною у майбутньому, якщо вже працюють над штучним інтелектом, який замінить програмістів, копірайтерів, музикантів. Якщо вже розробляють навушники, які синхронно перекладатимуть з іноземної мови… І взагалі, часто ми одержуємо освіту, тому що так треба. А потім раз, розвернулися і займаємося цілком іншими справами. Тим паче тепер так змінюються професії: ще вчора твоя професія була потрібна, а сьогодні – вже ні. Тому і вчишся усе життя. Тому і важливо навчити дітей самоорганізовуватися, формувати таймінг, ставити цілі, необхідно розвивати в них критичне мислення. А решту можна знайти.
Родина Ресенчуків відчуває, що домашня освіта дає більше вільного часу для гуртків, подорожей, для життя.

— Вранці виспані діти прибігають до нас, ми обіймаємося, сміємося, спілкуємося, у нас нема ранкового стресу.
Соціалізація
Один із найчастіших закидів до сімейної освіти – соціалізація. Мовляв, з ким діти комунікуватимуть. певне оточення критикувало Станіслава з Оленою, що ті позбавляють дітей спілкування. Проте старші щодня відвідують всілякі гуртки.

Андрій ходить на водне поло, групову англійську, раніше багато працював на дитячій залізниці. Арсеній також відвідував залізницю, вчиться в музичній школі, школі мистецтв, займається у групі з англійської, ходить на театральний гурток. Артемій ще незаписаний у гуртки, але виявляє чимале зацікавлення до інженерного напрямку, обожнює вивчати речі з-середини, їхню конструкцію, механіку.

— Що мені подобається у самоспрямованій освіті, що в дітей є час розібратися у собі і збагнути, що їм подобається.
Тож хлопці Ресенчуки спілкуються на гуртках і з друзями різного віку.

— Соціалізація – це не тільки спілкування із ровесниками, це спосіб знайти спільну мову з усіма – маленькими й дорослими.
Вже дев’ять років сім’я Ресенчуків винятково підтримує ідею домашньої освіти, проте інколи досі стикається з певним несприйняттям. Однак вони вірні своєму вибору, проте водночас готові легко відпустити дітей у школу. Дев’ятикласник Андрій уже обрав напрямок і країну, де хоче навчатися, при цьому здійснив серйозну пошукову роботу, яка включала навіть оцінку ВВП на душу населення. Наразі він виділив предмети і навички, на яких йому слід зосередитися для вступу.

Подружжю важливо, аби діти хотіли вчитися, навчилися вчитися, аби вони знайшли себе і цікавилися новим усе життя.