Неймовірна історія мужньої дівчини з Міжгірщини, яка зуміла встати з інвалідної коляски

червня 25 / 2019
Мирослава Ковбашин: «Потрібно завжди вірити у себе, навіть, якщо половина тих людей, яких ти знала все життя, не вірять у тебе…»
Неймовірна історія мужньої дівчини з Міжгірщини, яка зуміла встати з інвалідної коляски

У моїй пам’яті досі вкарбований меседж трирічної давнини від моєї землячки з Верхнього Бистрого - Мирослави Ковбашин: «Мене звати Мирослава, мені 19 років і я – людина з обмеженими можливостями. Поки що. Я не можу ходити вже 7 довгих років, надворі майже не буваю. Все почалося зі злощасного видалення мозоля на п’яті – у результаті була занесена інфекція» . Тоді наймужніша на моєму життєвому шляху дівчина потребувала 168 602 гривні на операцію. Гроші, зрештою, зібрали, але найбільша заслуга у тому, що Мирослава повертається до повноцінного життя, належить самій героїні моєї публікації. Наразі пані Ковбашин не лише стає учасником пішохідного, а й дорожнього руху. Сьогодні у дівчини чергове заняття із керування автівкою. Неймовірна історія уродженки Міжгірщини до Вашої уваги.
- Мені пригадується Ваш меседж, опублікований 3 роки тому, у різних соцмережах, де Ви зазначили: «…я людина з обмеженими можливостями. Поки що…». Ви, наче, гледіли у воду…
- Я виключно випадково побачила в рекомендованих друзях Василя Михайловича Щура і вирішила написати йому. Це було прохання про допомогу, бо іншого виходу не бачила. Я мала всього кілька місяців, аби зібрати кошти на лікування. В іншому випадку – найгірші наслідки: ампутація ноги або смерть. Я відчула, що Василь Михайлович саме та людина, яка зможе допомогти хоча б частково знайти гроші на моє лікування. Як Ви, можливо, вже зрозуміли – я вмію відчувати хороших людей здалеку. Я була впевнена на 100%, що він не залишить мене наодинці з власною біллю та проблемами…
- Так, я зрозуміла, світ не без добрих людей, які у підсумку не полишили Вас наодинці з проблемою. Як, згодом, склалась Ваша подальша доля? Адже, у першу чергу, саме Ваші: боротьба, оптимізм і віра в себе дозволила поступово повернутись до повноцінного життя…
- Тільки підтримка рідних, небайдужих людей, допомогла мені розпочати нове життя. Я пройшла кілька курсів реабілітації, на яких вчилась ходити заново. Тут теж не обійшлось без допомоги Василя Михайловича. Жодне моє прохання у соцмережах про допомогу не залишалось поза його увагою. Я вірю у те, що і це не кінець. Тож продовжую надалі боротись зі своїм недугом, аби життя ставало повноціннішим. Саме допомога небайдужих та рідних мені людей у цьому дуже допомагає.
- Знаю, що сьогодні у вас чергове заняття із керування автівкою, себто є усі шанси, що незабаром ви станете ще й повноцінним учасником не лише пішохідного, а й дорожнього руху.
- Так, я на це дуже сподіваюсь, адже рішення щодо навчання з керування автомобілем я прийняла спонтанно. Спочатку думала, що нічого не вийде, позаяк страх брав гору над бажанням, але ні… Уже на третьому занятті я все робила без інструктора. І це не межа, тому не зупинятимусь допоки все не буде ідеально!!! Я ж самостійно почала ходити, тому є усі шанси, що я буду ідеальним водієм, правда на автівці із ручним керуванням. Оскільки відчуття у ногах, на жаль, так і не відновилось після затяжного лікування та численних операцій. Але, повірте, це аж ніяк не заважає робити власне життя кращим.
- Які ще хобі у наймужнішої, на моєму життєвому шляху, дівчини..?
- Чесно, я дуже люблю дітей і в найближчому майбутньому прагну знайти роботу, пов’язану саме з ними. Але не зі звичайними дітьми, а з такими, як я. Наразі я у Львові на курсах касира в банку, проте розумію, що це не моє. Тому впевнено, хоч і потрохи, ітиму до мрій: повноцінного життя та найкращої роботи для мене.
- Тобто Ваша мрія виховувати дітлахів на вчительській стезі?
- Можливо - вчитель, можливо - вихователь, але в закладах, де є особливі діти. Цією мрією я живу.
- Які ваші життєві кредо та принципи?
- Нічого у нашому житті нема неможливого. Потрібно завжди вірити у себе, навіть, якщо половина тих людей, яких ти знала все життя, не вірять у тебе…

Неймовірна історія мужньої дівчини з Міжгірщини, яка зуміла встати з інвалідної коляски


P.S. Готуючи цю публікацію, я не зробила жодних змістових правок, чого не скажу про орфографічні. Ні, не подумайте, Мирослава дуже грамотна, то ж іще раз дозволю собі процитувати дівчину, аби відкрити повноту її духовного світу: «Вибачте що пишу без розділових знаків але все що іде від душі немає розділових знаків»
Мирослава Ковбашин, хоч частково і обмежена у фізичних можливостях, є найщасливішою дівчиною у світі. Раджу кожному з Вас узяти приклад з неї, дякуючи Богу за кожен прожитий день і виключно рухатись вперед, попри будь які негаразди на Вашому життєвому шляху.

Ірина ГЕЛЬБИЧ, журналіст
Категорія : Суспільство


Loading...
загрузка...