Тарас Белінський: «У нашій роботі найприємніше, коли потерпілі або їх родичі дякують нам за розкриття злочину»

квітня 10 / 2019
Тарас Белінський: «У нашій роботі найприємніше, коли потерпілі або їх родичі дякують нам за розкриття злочину»
15 квітня Україна відзначатиме 100-річчя карного розшуку. З цієї нагоди ми розпочинаємо цикл публікацій про історію та сьогодення карного розшуку Закарпаття, про нинішніх його працівників і ветеранів служби.



Наш сьогоднішній гість – начальник Управління карного розшуку ГУНП в Закарпатській області полковник поліції Тарас Белінський.

-Тарасе Борисовичу! Як ви стали розшуківцем?

-Цей вибір в моєму житті було зроблено свідомо. Під впливом спілкування зі знайомими, які працювали в міліції.

Після закінчення школи переді мною постало питання подальшого навчання або працевлаштування. Вибір мій випав на вступ до Національної академії внутрішніх справ України. У 1998 році я став курсантом академії. Вступив на факультет, який готував оперативних співробітників карного розшуку. Через 4 роки закінчив його з відзнакою.

За роки навчання в академії я щорічно стажувався в підрозділі карного розшуку Мукачівського райвідділу міліції. Там і зрозумів специфіку роботи розшуківця. У цьому мені завжди допомагали старші колеги-розшуковики. Уже коли я був на 4 курсі, вони запропонували мені працювати в них у карному розшуку райвідділу.

-Які злочини вам найбільше запам’яталися за час роботи в поліції Мукачівського району?

- Узимку 2002 року в районі сталося вбивство літньої жінки. Потерпіла загинула під час скоєння розбійного нападу на неї. Розкрити цей тяжкий злочин за гарячими слідами не вдалось. Над його розкриттям, окрім нашої, працювала ще й посилена слідчо-оперативна група з обласного управління карного розшуку. І от на 4-й день пошуків я, молодий «опер», отримав інформацію про можливих вбивць. Розповів її мені неповнолітній, до якого я увійшов в довіру. Цей хлопчина й «здав» дорослих убивць, доказів стосовно яких ми спершу не мали. Під тиском нових доказів злочинці зізналися, як усе було, й злочин вдалось розкрити.

Я той день пам’ятаю досі. Начальник обласного управління карного розшуку оцінив мої старання в службі й запросив мене перейти до них в управління. Старших колег здивувало, як молодий «опер», що лиш рік пропрацював у розшуку, зумів знайти потрібну ниточку, аби розплутати весь клубок тяжкого злочину.

-В обласному управлінні розшуку які злочини вам довелось розкривати?

-В УКР я в основному працював по резонансних злочинах, які скоювались в області. Пригадую затримання банди, яка скоювала розбійні напади на автоперевізників-дальнобійників. Затримували ми й групи з міжрегіональними зв’язками.

-Чи дуже змінилася робота в розшуку за часів вашої міліцейської молодості й тепер?

-Робота карного розшуку в останні 15 років часто змінювалася разом із законодавством. Починали ми з Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів ще радянського взірця. Нині законодавство України приведено до європейських вимог. Зі зміною законодавства мінялась і робота міліції загалом та карного розшуку зокрема. Та це лише зовнішня сторона. Проте суть роботи розшуківців всі ці роки незмінна: знайти зачіпку, яка допоможе розкрити злочин, вміти розговорити людину, аби отримати потрібну інформацію. Іноді треба перехитрити злочинця, обіграти його інтелектуально. У часи технічного прогресу прогресує й злочинний світ, тож нам доводиться постійно самим розвиватися, іти в ногу з часом.

-Який найбільший позитив у вашій роботі?

-Найбільше приємно, коли потерпілі та їхні родичі висловлюють нам вдячність за розкриття злочину. Ці люди тиснуть нам руку, бо прекрасно розуміють, хто займався розкриттям злочину з самого початку.

-При цьому робота оперативника в розкритті злочину часто залишається «за кадром». Зазвичай про розкриття резонансного злочину звітує керівництво, розслідує справу слідчий...

- Наша робота - це не піар. Розшуківець - не публічний співробітник правоохоронних органів. Його робота завжди дотична до якихось ризиків, а тому потребує негласності. Тому справжня «кухня» розшуку відома лише вузькому колу людей навіть у самій поліції, не кажучи вже за широкий загал. Хороший «опер» повинен не «піаритись», а займатись своєю справою. Якісно доводити її до кінця, виявляти злочинців і притягати їх до кримінальної відповідальності.

-Ви вже належите до ветеранів карного розшуку Закарпаття. А хто розкриватиме злочини в майбутньому?

-Я схиляюсь до думки, як і багато моїх колег, що справжнім оперативником треба народитись. У нашій службі можуть довго працювати лише люди з певними рисами характеру, світоглядом. Це, передовсім, тверда віра в справедливість, аналітичність розуму, здатність ставити інтереси колективу вище за власні, вміння працювати в команді. А ще - здатність до неординарних, часом ризикових дій.

Випадкові люди, як правило, у нас швидко відсіюються. У карному розшуку діє таке ж правило, як і всюди в правоохоронних органах. Аби стати хорошим керівником, слід, як мінімум, років п’ять попрацювати в низовому підрозділі, як ми кажемо, «на землі».

Звісно, багато залежить від наставників, які власним прикладом навчають молодь. Як мене свого часу помітили старші колеги і довірили керівництво колективом, так і я тепер намагаюсь передати свій досвід талановитій молоді.

-Яке ваше професійне кредо? Задля чого працюєте, розкриваючи з ризиком для власного життя злочини та оберігаючи суспільство від злочинців?

-Ми з дружиною виховуємо доньку і сина віком 7 і 5 років. Коли щоранку буджу їх до школи і садочку, то розумію, що те, що робимо ми щодня в розшуку, робиться і задля них. Це дасть змогу нашим дітям у майбутньому жити в мирному суспільстві. Де більше дотримуватимуться прав і свобод громадян. Де буде менше злочинів. Оце і буде наш справжній європейський вибір до нормального життя, до нормальних людських стосунків.

-Дякуємо за розмову.

-Дякую. Користуючись нагодою, вітаю всіх своїх колег-розшуківців, діючих і ветеранів служби, зі 100-річчям служби карного розшуку. Миру нам усім!

Відділ комунікації поліції Закарпатської області
Категорія : Суспільство


Loading...
загрузка...