23 червня: яке сьогодні св'ято, та що це за день
У народі не любили 23-е червня, День Тимофія, бо вважали, що все, що відбувається в цей день є лихим. Також цей день ще називали «мишачим», бо саме у цей період року з’являлося багато мишей.
Люди вірили, що на Тимофія не можна виносити з дому сміття та варто прислухатися до землі – якщо вона стогне, то скоро буде пожежа.
Наші предки у цей день намагалися робити добрі справи. Наприклад, в деяких селах існував звичай годувати на Тимофія жебраків. Всі жителі разом готували обід, накривали посеред села столи та пригощали знедолених.
Погоду 23 червня передбачали по диму від вогнища: якщо він піднімається стовпом – на ясну погоду, стелиться по землі – до негоди. Якщо на світанку на Тимофія задуха, то чекай дощу. А от якщо мокриця розпустила свої квіточки вже на світанку – день буде ясним та теплим.
За церковним календарем 23 червня вшановують священномученика Тимофія, єпископа Пруського; святителя Іоанна, митр. Тобольського; преподобного Силуана, схимника Києво-Печерського; мучеників Олександра, Антоніну, діву; преподобного Феофана Антіохійського; святителя Вассіана, єпископа Лавдійського та знайдення мощей святого Василія, єпископа Рязанського.
Іменинники 23 червня:
Антоніна, Олександр, Василь, Іван, Феофан.
23 червня народились:
1889 – Анна Ахматова (Горенко) – російська поетеса українського походження, літературознавець, перекладач.
«Эти очи – словно море, Волн сиянье голубых. И мое былое горе, Как пылинка, тонет в них. Эти очи – как криница. Перламутр блестит на дне, А надежда, как зарница, Сквозь ресницы блещет мне» (Анна Ахматова, переклад вірша Івана Франка)
23 червня відзначають:
День державної служби в Україні.
День державної служби ООН.
Міжнародний Олімпійський день.
Події 23 червня:
1917 – ухвалення Центральною Радою І Універсалу «До українського народу в Україні і поза України сущому», яким проголошувалася автономія України. Універсал став основою для розмежування законодавчих і виконавчих функцій органів влади.
«Народе український! В твоїх руках доля твоя. В сей трудний час всесвітнього безладдя й роспаду докажи своєю одностайністю і державним розумом, що ти, народ, народ хліборобів, можеш гордо і достойно стати поруч з кожним організованим, державним народом, як рівний з рівним.» (І Універсал)
1934 – в Івано-Франківську відбувся Конгрес українського жіноцтва.
1941 – почалася найбільша в історії танкова битва – між німецькими та радянськими військами в районі Луцьк–Рівне–Дубно–Броди (завершилася 29 червня).
1987 – Сергій Бубка встановив світовий рекорд у стрибках з жердиною – 6 м 3 см.
1990 – почалося повернення кримських татар на Батьківщину.
2001 – розпочався триденний офіційний візит папи римського Іоанна Павла II в Україну.
Чи знаєте ви, що:
Мати Анни Ахматової похована на Хмельниччині, в селі Слобідка Шелехівська Деражнянського району. Там є дуже затишний, багатий на меморіальні речі музей поетеси, розміщений у колишньому маєтку її тітки.
Будинкові «тітки Вакар», як називала Анна свою родичку, понад двісті років, проте він добре зберігся. Його оточує парк, точніше – те, що вціліло з далеких часів, коли тут було «дворянське гніздо». Ахматова приїздила сюди не раз. Уперше – семирічною дівчинкою. А потім іще принаймні двічі – 1906 року і 1912-го. І всі приїзди були пов’язані з драматичними моментами в житті Анни.
Власне, тоді вона була ще не Ахматовою, а Анею Горенко. Наприклад, у 1906 році її приїзд був пов’язаний з розлученням батьків та смертю сестри. Пізніше вона приїхала сюди вже з «рубцями» на серці: Анна щойно пережила любовну драму. Та ще й яку! Хотіла навіть накласти на себе руки, оскільки той, кого вона покохала – Володимир Голенищев-Кутузов – виявився холодно-байдужим до її почуття. Вона ж вірила, що він оселився в її серці по-справжньому!
Однак, минув час, і у цьому ж серці знайшлося місце для іншого. А в якусь мить Анна вирішила, що саме цей – Інший (Микола Гумільов) – її доля. Пізніше Гумільов напише:
Из логова змиева,
Из города Киева,
Я взял не жену, а колдунью.
Передчував, що спільне життя з «чаклункою» буде сповнене несподіванок і випробувань? (Зі статті Володимира Панченко, професора Національного університету «Києво-Могилянська академія»).
Рідна країна