Новини по нашому 529 Переглядів 0 Рейтинг

Переселенка на Виноградівщині створює чудернацькі вироби (ФОТО)

березня 01 / 2024
Жінка на Закарпатті знайшла прихисток та навіть кохання і вирішила “пустити тут коріння”.


Більше року живе на Закарпатті художниця Яна Хорунжа. Жінка обрала для себе затишний куточок – неподалік Виноградова. Переїхала сюди з Херсону у перші ж дні війни. Повернутися додому спочатку дуже мріяла, але згодом передумала, бо тут створила нову родину. Каже, що цей край – справжній рай для творчих людей.

Яна за фахом ілюстраторка, займалася створенням зображень до книжок. Працювала онлайн, офіс знаходився в Харкові. Наразі роботу втратила, але перепрофілювалася, зберегла запал і творче бачення світу, тож із головою поринула у нове захоплення – створення унікальних виробів із коріння дерев та різних коряг. Тож як обжилася херсончарка на Закарпатті, як їй спало на думку зайнятися не зовсім жіночою справою – обробітком деревини і які в неї плани на майбутнє? Про це мисткиня розповіла «Карпатському об’єктиву».


Після школи вивчилася на столяра
Яні Хорунжій 45 років. У неї є доросла донька, яка наразі навчається у Англії. У 32 овдовіла, чоловік помер від серцевого нападу. Із того часу про нові стосунки ніколи й не думала, утім нове кохання усе ж знайшла… у зовсім несподіваному для себе місці.



«Коли почалася війна, я вирішила втікати від постійних обстрілів на Закарпаття. Цю область обрала через те, що вона – найближче до країн ЄС. Думала, якщо щось – їхатиму далі… але залишилася і «пустила коріння»… Ніколи раніше в Карпатах не була. Тож у мене був культурний шок! Тут – усюди Європа! Навіть місцевий час – середньоєвропейський! Будинок одразу винайняла собі сама, у соціальних хостелах не жила ніколи. На той час я ще працювала на попередньому місці роботи і могла собі дозволити не заощаджувати на собі. Потім видавництво закрили. У мене був стрес, депресія, потім почалися марні спроби пошуків чогось нового… А далі взяла себе в руки і опанувала нову професію. Наразі займаюся 3D плануванням інтер’єру. Це – основна робота. Працюю з різними компаніями також у онлайн-форматі. Але маю ще й хобі – художню роботу з деревом. Колись у ранній молодості я вивчилася на столяра. За фахом не працювала, бо потім переорієнтувалася на мистецький напрямок, утім знання залишилися. Із Петром познайомилися випадково. Він волонтерив і привозив таким, як я, продукти. На війну його не забрали через проблеми зі здоров’ям, тож він вирішив бути корисним для внутрішньо переміщених осіб. Спочатку, зізнаюсь чесно, мене дратував, бо наполегливо пропонував то картоплю, то борошно, а я могла собі все це й сама купити і відсилала його до інших. Він ображався, але все одно подарунки залишав. Потім якось вирішила його запросити почаювати. Виявилося, що закарпатці на чай не запрошують, тільки на каву і до кави. Цього не знала. Тож Петро почав мене адаптовувати до закарпатських реалій. Наші зустрічі згодом стали регулярними і врешті-решт ми почали зустрічатися», – розповіла жінка.
Петро Сойма виявився не просто чудовою людиною, але ще й добрим знавцем туристичних маршрутів. Тож одного разу пара поїхала до лісу відпочити.



«Ми були вже знайомими десь три місяці. Петро мало розповідав про себе, але в один момент мені стало цікаво, хто він, чому один, чи мав колись родину. Та й мене про себе він не особливо розпитував… Для такої собі взаємної сповіді ми вибралися на природу. Тоді я дізналася, що він старший за мене на 6 років, має сина, який проживає у Чехії разом з колишньою дружиною, з якою розлучився давно. Блукаючи між деревами, мені на очі потрапила одна цікава коряга. Я сказала, що заберу її і спробую з неї щось змайструвати. Тоді дізналася, що мій коханий – електрик і він запропонував зробити з неї світильника. У нього також розвинене творче бачення предметів, які нас оточують. Отак і почалася наша з ним не тільки любов, але й співпраця», – зізналася пані Яна.
Двох однакових виробів немає
Із коренів дерев та старих коряг, які художниця знаходить біля річки, у лісі чи будь-де на природі, вона створює не лише світильники, але й столики, цікаві елементи декору, підсвічники, рамки для картин та багато іншого…

«Як на мене, корені рослин – це кровоносна система землі. Вони – особливі і насправді надихають. Добре, що я вмію працювати з деревиною, знаюся на її структурі, властивостях. Найкращими є корінці, знайдені біля водойм. Вони гладенькі, коротші за лісові. Найбільше мені подобається працювати з вільхою, дубом, смерекою, ясеном, тополею, акацією. Корінці мене просто зачаровують. Дивлюся на них і вже бачу, що з них можна зробити!», – зізнається жінка.
Вироби Яни Хорунжої насправді вражають, бо вони цікаві і пасують до будь-якого інтер’єру. Щодо часозатрат на їхнє виготовлення, то, каже, буває по-різному: над одним працює кілька годин, а над іншим – доводиться по декілька тижнів.

«Деяка коряга уже майже є готовим виробом, а над деякою потрібно потрудитися тижень-два, місяць, аби привести її до належного стану. І це – не лише шліфування та лакування, але й надання форми, і продумування того, де будуть проходити дротики різні, і створення отворів для них, і багато іншого. Добре, що ми з Петром – дуже гарний тандем. Часом працюю сама, коли корінець перетворюю на, скажімо, підставку для квітів. Утім чоловік згодом огляне і все одно додасть щось своє… свічки, для прикладу, або світильники-очі на сонячних батареях. Столик та лавиці для альтанки ми майстрували разом. Вийшло дуже гарно! Найбільшим моїм виробом є світильник висотою 1,80 метрів, найменшим – торшер висотою 25 сантиметрів. Найбільше подобається працювати з підсвічниками. Та й ми з чоловіком обоє романтики і нам подобається проводити вечори при свічках», – наголошує пані Яна.


Серед її виробів і багато ексклюзивних рамок для картин (у вільний час жінка ще й малює), і для дзеркал, і годівниці, і годинники, і тарілки для фруктів.

«Роботи я не продаю, – зізнається майстриня. – Дещо виготовляю для себе, дещо – дарую знайомим. От якби хтось якийсь благодійний аукціон проводив і збирав гроші на добру справу, я б виставила для продажу як окремі лоти навіть декілька виробів. А бізнесмена з мене ніяка! Брали у нас сусіди, а тепер я живу у Петра, світильники у якості подарунків для чехів, угорців, словаків, румунів, німців. Тож тепер пишаюся, що в Європі також є мій «автограф». Двох однакових речей у мене немає, бо кожен корінець різний, тому якщо якусь річ просять «повторити», одразу відповідаю, що це нереально!»
У роботі жінка не шукає ідеї ні в Інтернеті, ні в журналах, натхнення до неї приходить спонтанно. У ту мить, коли бачить корінець.

«Коли дивлюся на корінь, уже бачу, що з нього можна зробити, а що ні. Але в кожен, абсолютно у кожен, можна вдихнути життя! Єдиний виняток, якщо матеріал гнилий, тоді його просто не варто і підбирати. Ескізи перед тим, як приступати до справи, роблю рідко, більше все в мене йде експромтом. Крім того, зразу видно, що з матеріалу підійде для оздоби подвір’я чи саду, а що – конкретно для дому», – стверджує Яна Хорунжа.
На перспективу у жінки також багато планів і всі вони пов’язані із Закарпаттям та творчістю.


«Оскільки знайшла собі тут пару, хочу більше дізнатися про цікаві місця і звичаї людей. Уже потроху розмовляю місцевою говіркою, знаю готувати деякі закарпатські страви, але чимало чого мною ще не досліджено. Мені дуже подобається ця область, ці ліси і ріки, ці люди. Хоч жила біля моря, але полюбила всім серцем гори. Щодо творчості, то хочу познайомитися з більшою кількістю закарпатських художників, їздити з ними на пленери, більше малювати. Також мрію навчитися плести кошики з лози. Була якось у Ізі на Хустщині і ці майстри мене просто зачарували. Крім того, хотілося б, аби донька погостювала у нас, бо дуже за нею скучила! Тим більше, що Петро із сином мене вже познайомив і я навіть подружилася з ним. Особливих очікувань від життя не маю, але той час, що мені залишився, хочу провести на землі із користю як для себе, так і для людей!» – запевнила вона.

Автор: Марина Алдон
Категорія : Новини по нашому


Залишити Коментар