Закарпатка робить дивні фігурки із автозапчастин

Батько – слюсар, чоловік – механік. У такому оточенні не закохатися в автомобілі жінці просто неможливо. Із дитинства Марія Сливка була оточена різними деталями і мріяла працювати водієм. Утім рідні вважали, що така робота – для чоловіка, тож змусили доньку вивчитися на вчительку. Однак у школі жінка не працювала жодного дня, бо відчувала – то не її.


Зараз пані Марія допомагає чоловікові у майстерні і у вільний час майструє із непотрібних деталей різні цікавинки. Каже, що це – саме те, до чого лежить душа.

Коли закарпатка почала виготовляти фігури із запчастин? Що її надихнуло? Яка скульптурка є улюбленою і чи багато важко давати друге життя старому непотребу? Про це хустянка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Чоловічої роботи не боїться

Марія Сливка із 15 років уміє працювати зі зварювальним апаратом, може підточити будь-яку деталь на станку, добре знається на гайкових ключах та любить справжню чоловічу роботу.

«Я росла в оточенні чоловіків. Брат, батько, шкільні друзі… Подруг практично не мала, бо на вулиці була єдиною дівчиною. Звісно, у класі товаришувала і й з однолітками-дівчатами, але після уроків ганяла м’яча із хлопцями. Завжди рвалася допомагати батькові у майстерні, умовила його навчити мене всіх тонкощів роботи. Він довго не хотів, переконував, що то – не дівоча справа, утім я пообіцяла, що оберу жіночу професію і тільки з такою умовою почав усе показувати. Я обітницю дотримала – вивчилася на історика, але до школи працювати так і не пішла… На своє щастя, не було місця, а згодом… почався новий етап у житті», – зізналася закарпатка «Карпатському об’єктиву».



У 24 роки пані Марія познайомилася зі своїм чоловіком і закохалася в нього з першого погляду.

«Василеві тоді було 25. Він прийшов до батька у справах, приніс якусь деталь, просив підточити. Але у нього не було часу і він уже хотів відправити хлопця до когось зі знайомих. Проте я не дозволила, сказала, що все зроблю сама. Батько погодився, поки не знайду роботу, що допомагатиму йому. Василь витріщив на мене практично квадратні очі. За хвилин 15 усе було готово. Він стояв і спостерігав. У нього відвисла щелепа. Потім зізнався, що коли побачив, яка я дівчина-вогонь, одразу зрозумів, що саме таку шукав усе життя. Наші почуття виявилися взаємними і вже за декілька місяців ми побралися. Батьки не заперечували, бо Василь швидко підкорив усіх своєю працьовитістю. У нього справді золоті руки, уміє робити практично все – від столярки до будівництва. Брат на той час уже був одруженим і жив окремо, тож ми звели у батьківському дворі свою хату і зажили всі дружно, роблячи спільну справу», – наголосила хустянка.

Через рік у пані Марії народився син, ще через 3 – донька. Таким чином питання про роботу у школі було назавжди закритим, вона почала допомагати у справах чоловікові і вести домашнє господарство.

«Друзі чоловіка дивувалися, які важкості я піднімаю. Тоді ще була досить тендітною і це усіх шокувало. Коли ми будували хату, носила і блоки, і цеглу, і відра з бетоном. Потім діти трохи підросли, пішли до школи, у мене з’явився вільний час і я почала більше часу проводити з Василем у гаражі. Ми й магазин із автозапчастинами мали, але потім закрили, бо щось пішло не так. Цікаво, що брат обрав у житті зовсім іншу стежку – ту, яку рідні хотіли для мене. Іван став учителем української мови і літератури, живе на Київщині, хоча саме його батько хотів бачити своїм помічником. Але життя – дивна річ і ніколи ніхто не знає, які хитрощі воно для нас готує. Проте я рада, що усе склалося саме так», – зізналася жінка.



наш сад, де чоловік розмістив багато усіляких атракцій – і гойдалки, і каруселі, і батут, і майданчик для гри з м’ячем, і басейн. Посильно підтримуємо українців із інших куточків держави», – стверджує пані Марія.

На майбутнє жінка мріє зробити персональну виставку своїх виробів, однак не десь у галереї, а у власному гаражі, просто, каже, зараз це не на часі. Крім того, дуже хоче познайомитися з іншими майстрами, які мають подібне захоплення.

Марина АЛДОН