Сто збережених життів — такий підсумок роботи за останніх п’ять років колективу Рахівської гірської пошуково-рятувальної служби
Сто збережених життів — такий підсумок роботи за останніх п’ять років колективу Рахівської гірської пошуково-рятувальної служби аварійно-рятувального загону спеціального призначення на Закарпатті, яким керує Павло Молдованчук. І стільком мандрівникам щороку надається перша медична допомога та забезпечується їхня евакуація.
26 рятувальників, що працюють у чотирьох відділеннях — Ясінянському, Квасівському, Рахівському та Лазещинському, на мапі яких найпопулярніші карпатські маршрути — на Говерлу і Петрос, Чорногірським, Мармароським і Свідовецьким хребтами, — на чергуванні 24 години на добу, сім днів на тиждень. У рясний дощ, на який Карпати багаті влітку і восени, у непроглядний туман, у зимову заметіль, через пелену якої, буває, не видно й за метр, у мороз, вони піднімаються в гори за першим сигналом SOS.
Якщо на чергування виходять рятувальник Іван Сухарюк, водій Микола Лопуцяк, фельдшер Ярослав Корженюк, врешті, кожен член колективу, — ситуація в горах, як зазначає начальник загону, під контролем.
Павло Молдованчук, котрий майже 20 років носить форму рятувальника, каже, що у надзвичайних ситуацій не буває вихідних — екстремали часто втрачають орієнтири у горах, де можна блукати тижнями, отримують травми, обмороження, теплові удари і самостійно, без допомоги рятувальників, не можуть спуститися вниз. За час роботи у загоні Павлові Молдованчуку доводилося допомагати і тим, хто постраждав від удару блискавки, укусу змії, серцевого нападу і навіть нападу бика.
— До війни в туристичний сезон ми щомісяця реєстрували на вихід 30—40 груп, до 500 осіб, і контролювали їхні маршрути, — каже Павло Дмитрович. — Карпати, наш регіон, надзвичайно популярні як в українців, так і в іноземців. До нас в будь-яку пору року їхали з Донбасу, Одеси, Миколаєва, Полтави, Києва — та звідусіль. Бажання випробувати себе у поході, розкішна природа — вершини, гірські озера, водоспади, а ще гостинність закарпатців, смачна кухня, центри народних ремесел, якими славиться у нас майже кожне село, вабили мандрівників з Америки та європейських країн. У нас часто гостюють австрійці поляки, чехи, наші сусіди румуни. Зараз війна і гори опустіли. Туристів стало разів у сто менше.
Здебільшого в гори нині йдуть вимушені переселенці, котрі знайшли прихисток на Закарпатті, та грибники.
— Незважаючи на те, що зараз людей на маршрутах майже немає, ми працюємо, як і працювали, — наголошує Павло Молдованчук. — Утім, час від часу є виклики: хтось збився зі стежки, заблукав, хтось зірвався вниз. Ми постійно тренуємося, аби не втратити форму. Готуємося до зими — лаштуємо техніку, спорядження.
У попередні роки Рахівська гірська пошуково-рятувальна служба аварійно-рятувального загону спеціального призначення забезпечувала супровід учасників Міжнародного союзницького зимового походу на Говерлу, в якому традиційно беруть участь представники країн НАТО та ЗСУ. Тепер тут очікують українських військових на реабілітацію, для яких місцеві готують приватні готелі і санаторії.
Павло Молдованчук, як і всі рятувальники загону, вірить у Перемогу України над диким ворогом і сподівається, що вже найближчим часом на Рахівшину повернуться тисячі туристів, лижники, бігові й велосипедні тури, спортивні змагання.
— Ми, рятувальники, завжди поруч. Вивчили тут кожну стежину, всі маршрути, тож працюємо результативно, — каже Павло Молдованчук. — Ми любимо свою роботу, і добре знаємо її.
На знімку: Павло Молдованчук під час проведення міжнародного союзницького проекту «Україна — стратегічний партнер НАТО заради миру і безпеки».
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.