Цікаві факти, історична довідка та унікальність: на Рахівщині виявили сторічну гать
Унікальну знахідку – гать виявили працівники державної лісової охорони на Рахівшині ще на початку місяця. Новина про це розлетілася соціальними мережами, але що ж таке гать, для чого їх будували та чим ця знахідка унікальна, читайте на Рахів.City.
Несподівана знахідка
Дамба, яку виявили лісівники в урочищі Балцатул знаходиться на висоті 1100 метрів. Ймовірно, бокораші сплавляли нею ліс майже сто років тому. Цікаво, що конструкція вціліла та показалась з-під землі після цьогорічної липневої повені та зсуву ґрунту.
Що таке гать?
Важливо, що про це прадідівське ремесло є чимало історичних матеріалів, багато з них були опубліковані на сторінках райони. Зокрема, статті знаного історика Миколи Ткача про технології та лісосплав на Закарпатській Гуцульщині. Завдяки його роботам, ми вибрали цінні дані про лісову галузь минулого.
Слово «гать» (з німецької klause – «ущелина») – гідротехнічна споруда, призначена для сплаву лісу маловодними гірськими річками. Їх влаштовували на верхів’ях річок або ж біля витоків.
Зазвичай, на одній річці будували кілька кляуз, які утворювали каскад. У таких кляузах, де протягом певного часу накопичувалась вода, збирали ліс, який звозили з навколишніх рубків. З кольців – стовбурів заготовленого дерева формували невеликі плоти, всім знані, як дараби. Їх послідовно скріплювали між собою, й формували уже один великий пліт – бокор. Щоб сплавити ліс, працівники гатей відкривали систему шлюзів – гребель. Бокори з потоком накопиченої води в гаті без перешкод транспортувались до більш повноводної річки, а тоді до пилорами.
Одну дарабу сплавляли 3-5 бокорашів. Кількість залежала від розміру дараби та маршруту. Його довжина сягала 80 км.
Для чого їх будували?
Лісозаготівля і транспортування деревини займали важливе місце в господарській діяльності та були чи не найважливішою галуззю економіки гуцулів. Деревина використовувалась у будівництві, для виробництва дьогтю, смоли, поташу – карбонату калію, вугілля, хатнього начинання та знарядь праці.
У міжвоєнні роки, професія бокораша була особливо затребувана. Лісу було вдосталь, роботи, в якій використовували деревину теж. Праця бокораша непогано оплачувалась й вважалась престижною.
У 1920-х роках за одну валку дарабів бокораш отримував зарплату, за яку міг купити корову. А тоді лише на Закарпатті заготовляли майже 50 тис. кубометрів деревини щороку.
Професія остаточно зникла у середині 1950-х, а останній представник цієї професії був Василь Шорбан.
Справа в тому, що в українських Карпатах майже не збереглось гатей. Одна з таких є на території Національного природного парку «Синевир» на Чорній річці. Там гать функціонувала до середини1960-х років. Через 30 років споруду відновили й заснували єдиний у Європі Музей лісосплаву. Та саму споруду пошкодили паводки 1998 та 2001 років. Зараз на реконструкції.
Рештки гатей відшукали також на річках Яловичора, Путила, Шибене, Чорний Черемош та на потоці Керничий в Прикарпатті.
Тому, нині Балцатулівська гать – історична цінність й унікальна туристина місцина. Цікаво, чи візьмуться за її реконструкцію на Рахівщині?
Фото: Закарпатське ОУЛМГ
Джерело інформації: rakhiv.city/articles/175442/cikavi-fakti-istorichna-dovidka-ta-unikalnist-na-rahivschini-viyavili-storichnu-gat