Мати-героїня Марія Дочинець із Закарпаття відзначила 85. Вона виховала 12 дітей і має нині 103 онуків та правнуків!
Такі зустрічі для журналіста – справжні подарунки долі, які назавжди залишаються в пам’яті. Часом вони виглядають випадковими, але насправді до них підводить низка попередніх знайомств, розмов. Як той золотошукач, ти натрапляєш на самородок, хоча, здається, вже безліч разів пробував породу, але до цього разу – завжди десь поряд.
Щойно народила первістка – чоловіка призвали в армію на 3 роки
Телефонний дзвінок від Михайла Попика з Сухої спочатку спрямував думки на написану ним книжку про історію родоводу, яка чекає свого видання, але обернувся поїздкою на свято Преображення Господнє в урочище Лани під самий Кук, до його двоюрідної сестри Марії Дочинець. Напередодні ця мила поважна жінка у надзвичайно широкому колі рідних – дітей, онуків і правнуків – відсвяткувала 85-ліття.
Народилася Марійка другою після брата Василя в родині робітників Поліни та Юрія Пупенів в урочищі Щовб, що практично в центрі мальовничої гірської Сухої. Вродлива, жвава, беручка до всілякої роботи, вона впадала в око не одному легіню, але її серце назавжди полонив Іван Дочинець. То було взаємне палке кохання, пронесене, незважаючи на цілу низку труднощів, через усе довге життя.
Марія Юріївна ще й досі, згадуючи про чоловіка, веде мову таким чином, ніби той десь ненадовго вийшов у справах. А як передати ніжність у її словах, коли просить дітей повісити поряд зі збільшеною давньою їхньою молодою світлиною ще одну, де вони так само молоді, тільки коли суджений уже повернувся після строкової служби у Військово-морському флоті. Форма надзвичайно пасувала красеню Дочинцю…
4G від Київстар охопив ще 44 населені пункти Закарпатської області •Із коронавірусом Закарпаття трохи пригальмувало. Але Мукачево, Берегово з районом, Виноградівщина та Воловеччина потрапили в жорсткіші кольорові зони •Мати-героїня Марія Дочинець із Закарпаття відзначила 85. Вона виховала 12 дітей і має нині 103 онуків та правнуків! •Горокоп на 31 серпня — 6 вересня •Закарпатські синоптики розповіли про погоду на найближчі дні •Ні іграшок, ні батьківських зборів: як працюватимуть дитячі садки з вересня •Угорщина оголосила про закриття кордонів з 1 вересня •Викрадений в Австрії «Фіат» затримали на кордоні на Закарпатті (ФОТО) •Закарпатці можуть закупити газ для опалювального сезону за акційними літніми цінами (ВІДЕО) •12 іноземців не пропустили в Україну на Закарпатті через заборону в’їзду в країну (ВІДЕО) •29 серпня: це цікаво знати •9 місяців у поліції Закарпаття не відкривають провадження за фактом аварії (ВІДЕО) •
Опубліковано: 29.08.2020. Переглядів: 34
Мати-героїня Марія Дочинець із Закарпаття відзначила 85. Вона виховала 12 дітей і має нині 103 онуків та правнуків!
Залишити відгук
Такі зустрічі для журналіста – справжні подарунки долі, які назавжди залишаються в пам’яті. Часом вони виглядають випадковими, але насправді до них підводить низка попередніх знайомств, розмов. Як той золотошукач, ти натрапляєш на самородок, хоча, здається, вже безліч разів пробував породу, але до цього разу – завжди десь поряд.
Щойно народила первістка – чоловіка призвали в армію на 3 роки
Телефонний дзвінок від Михайла Попика з Сухої спочатку спрямував думки на написану ним книжку про історію родоводу, яка чекає свого видання, але обернувся поїздкою на свято Преображення Господнє в урочище Лани під самий Кук, до його двоюрідної сестри Марії Дочинець. Напередодні ця мила поважна жінка у надзвичайно широкому колі рідних – дітей, онуків і правнуків – відсвяткувала 85-ліття.
Народилася Марійка другою після брата Василя в родині робітників Поліни та Юрія Пупенів в урочищі Щовб, що практично в центрі мальовничої гірської Сухої. Вродлива, жвава, беручка до всілякої роботи, вона впадала в око не одному легіню, але її серце назавжди полонив Іван Дочинець. То було взаємне палке кохання, пронесене, незважаючи на цілу низку труднощів, через усе довге життя.
Марія Юріївна ще й досі, згадуючи про чоловіка, веде мову таким чином, ніби той десь ненадовго вийшов у справах. А як передати ніжність у її словах, коли просить дітей повісити поряд зі збільшеною давньою їхньою молодою світлиною ще одну, де вони так само молоді, тільки коли суджений уже повернувся після строкової служби у Військово-морському флоті. Форма надзвичайно пасувала красеню Дочинцю…
Їй було 18, нареченому трохи менше, тож їхня юність розквітла в коханні, з якого народився первісток Іванко. Але у вікно постукало перше серйозне випробування: на довгих три роки молодого батька призвали в армію. Сучасникам важко уявити стан тендітної жінки з немовлям на руках, без засобів до існування, коли чоловік далеко, а на її плечах ще й чимало клопотів по господарству. До речі, купи техніки, яка нині полегшує нам існування, тоді ще просто не вигадали.
Та проминули роки розлуки, звільнився в запас морфлотівець Дочинець, і на сімейній раді вирішило подружжя перейти жити до його батьків – в урочище Лан. Для їхнього сина Іванка, нині статечного 66-літнього Івана Івановича, той день запам’ятався назавжди – як його, маленького, нянько ніс на горбі на Лани.
Ми сиділи у світлиці з Марією Юріївною, і нас оточували не просто спогади, а живі свідки її молодості – шестеро доньок. На папері практично неможливо передати, з якою теплотою, з простим селянським гумором вони передають неймовірні для нинішнього покоління труднощі тогочасного верховинського побуту. Удвох із чоловіком копали кілька днів колодязь, а той після грози вночі обвалився. Здається, нездоланна перепона стала лише мотивацією для більш раціонального розв’язання проблеми. Іван Юрійович вирішив зорганізувати ще кількох сусідів для прокладання власного водопроводу з криниці, що в урочищі Загород. Адже господарство в них було чимале – дві пари коней, три корови, вівці, птиця, а скільки прати доводилося з дітей та з себе!
«Ми не знаємо, скільки мама спала»
Слід сказати, що майже кожні два роки в Дочинців народжувалися діти. «Всі вони – від любові», – тихим голосом уточнює Марія Юріївна. І спокійно зронила чоловікову фразу про те, що «народжуватимеш, доки не буде синів, і попробуй мені аборт зробити, не хочу тя туй видіти!». Бо за старшим Іваном пішли одна за одною п’ять дівчат.
Дивлячись на 85-річну Марію Юріївну, не йму віри, скільки довелося переробити на своєму віку цій невисокій на зріст жінці.
– Ми вставали о п’ятій ранку, бо о шостій вирушали до школи, й завжди на столі вже був гарячий сніданок, – каже одна з доньок. – Ми не знаємо, скільки мама спала. Всі рано піднімалися й пізно лягали – вчили уроки тільки після того, як попоралися по господарству.
Вчителі Сухівської школи тієї пори всі як один завжди відзначали охайність дітей Дочинців. І те, що вони ніколи не запізнювалися на уроки, хоча й жили найбільш далеко. Навіть узимку. Коли глибокі сніги замітали всі стежини, нянько протоптував їм пішак, аби першими прийшли на науку. Й однокласники уступали їм місце біля грубки, щоб могли підсушити намочений одяг та взуття.
Батько, як уже побіжно відзначалося, мав не тільки роботящу натуру, а й неабиякі організаторські здібності. Перебуваючи на заробітках у Кіровоградській області, зумів домовитися в місцевому господарстві про поставку звідти електроопор для прокладання електролінії до своєї та сусідських хат у віддаленому урочищі, аби діти не вчили пізно ввечері уроки при каганцях.
Марія Юріївна також не одне літо провела «на бураках» та скиртуванні у східних регіонах. Доньки, в яких самих уже давно є діти й онуки, згадували, як шестикласницями готували їсти, й одна з них приправляла ложкою солі кожне стегно, крила, голову й груди курки. Спомини, природно, викликали жвавий сміх, обговорення.
Так непомітно в розмові торкнулися доволі делікатної теми. Якось, коли мама виїхала на скиртування, батько на обід, приготовлений однією з дівчат, привів двох невісток. Трохи випили, Іван Юрійович, виходячи проводити помічниць на сінокосі, якось немовби винувато попросив донечку: «Прийшли допомогти. Ти тільки матері не говори».
– Я знала все про нього, – тихо, спокійно, немов молитву в церкві, вимовила Марія Юріївна. – Я любила його. І він мене любив.
Всепрощаюча святість високого кохання жінки… На цьому тему ніби й завершили.
До школи ходила лише день
Та хіба можна перервати вічність? Здається, ще по-справжньому не розкрили один сюжет, як він реп’яхом чіпляє за собою наступний. Одна з доньок розповідає про те, як на Ставропіллі шпетить уже свою доньку за те, що та пускає допізна гуляти п’ятнадцятирічну внучку. А потім, задумавшись, згадує, як сама рвалася на ранні побачення. І тут – прямо-таки сюжет із мелодрами: Марія Дочинець у ті часи платила щоразу десять копійок котромусь із синів, аби читав їй листи юнака, який служив строкову в армії, до її доні.
Тугими вузликами суворої нитки життя сплетена доля Марії Юріївни. Просила сина читати листи, бо сама всього один день провела у школі. Але хоча діти мали обов’язків стільки, що вистачило би будь-якому дорослому, батьки ревно стежили, аби вони в навчанні не відставали від ровесників.
Горлицею оберігала своїх кровинок, але й вимагала допомоги по господарству, в домашніх клопотах. Кожен із них, відповідно до віку, мав коло певних обов’язків: доглядати вівці, корови, сінокоси. Косили багато, причому з п’яти копиць їм належала тільки одна, чотири ж віддавали колгоспу.
А ще садили коноплі, з яких потім ткали полотно й шили одяг. Одна з дівчат, граючись «у електрику», – це коли діти з одного місця вершками кущів ліщини мали перебратися в інше – розірвала плаття. І була покарана – на Великдень замість церкви мала пасти корів.
До речі, про методи виховання в сім’ї. Дітей ніколи не били, хоча в тогочасних родинах такі «педагогічні прийоми» застосовувалися доволі широко й не викликали ні в кого нарікань. Найбільше, що було, – то страхали дати ремня. Навіть коли по насту, заледенілій сніговій кірці, каталися на новій батьковій шкіряній куртці.
Одну доньку народила під корчом
Із безлічі історій, переказаних дітьми Марії Юріївни, обов’язково слід згадати ще кілька.
«Я всіх народжувала з любов’ю у старій Кушницькій лікарні, – говорить мати-героїня, – одну тільки Ольгу – під корчом». І тут-таки чи сама Ольга, чи хтось із сестер неодмінно додає: вона – і найбільш заплекана.
Іще на продовження теми. В один рік Марія Дочинець народила наймолодшого, Анатолія, сім’я якого доглядає тепер за нею, а старша невістка – дружина сина Івана – свого Ваню. І ніхто не переймався цим фактом. «Не було ганьби, – стверджує жінка. – Знаєте, невістка прийшла до нас і доглядала не тільки свого сина, а й усіх інших, як рідних».
– Нікого з нас не віддали в школу-інтернат. Хоча батькам це пропонували неодноразово, – додає котрась із доньок.
Після цього слідує історія про те, як стрий, у сім’ї якого дітей не було, попросив одну з дівчат на виховання. Та витримала всього день. Коли повернулася, сестри питали: «Ну, як там?» «Цукру (цукерок) доста, а дома ліпше», – почули у відповідь.
Їхня сім’я не була заможною, але й не бідували ніколи. Всього одна деталь.
– Бувало, сусіди жалілися, що діти не мають апетиту, а я відповідала: прийдіть, коли вони в нас із моїми за столом їдять, – згадує Марія Юріївна.
Промайнули роки, повиростали сини й доньки – Іван, Марія, Ганна, Ольга, Меланія, Василь, Надя, Михайло, Тетяна, Юрій, Анатолій, Віктор. У них уже свої діти й онуки. Родина розростається, як гіллясте дерево. Половина залишилися вдома – три доньки і сини, і стільки ж у Росії. Маються, як кажуть, дай Боже кожному. На жаль, через низку об’єктивних обставин не всі змогли приїхати до рідної неньки, бабусі та прабабусі на ювілей, але серцем кожен був із нею. Як і ті, котрі привітали її 18 серпня, піднісши розкішний букет квітів та заспівавши її улюблені пісні.
Михайло ІСАК, НЗ
P. S. Автор при підготовці нарису завдячує за надані матеріали Ельвірі Батрин, котра чудово провела ювілейний вечір матері-героїні з Сухої Марії Дочинець.