Чому впали ціни на закарпатські білі гриби (ФОТО)
Зливи, які випали над лісами цими днями, в поєднанні з теплими ночами викликали на Закарпатті грибний бум. Незліченні дари лісу — струнка ніжка, прикрита елегантною шапкою, — стали і центром Всесвіту.
Тисячі людей рушають до лісу, а кому обставини не дають змоги — на ринки. Бо якщо не запастися смачними делікатесними білими, яких тепер багато, пізніше собі цього не пробачиш.
Зі збирачами грибів, покупцями спілкувався кореспондент «Урядового кур’єра».
По дари лісу — як на роботу
Піти в ліс, щоб насолодитися його прохолодою і подихати свіжим повітрям. Хто проти цього? А якщо ліс дає тобі змогу набрати кошик смачнючих боровиків-біляків, то це ще й практична користь. Тому й рушають у лісові угіддя, якими вкрита більш ніж половина території області, грибарі (так їх тут називають) на тихе полювання. Багато хто каже, що не пам’ятають такого, як тепер, урожаю грибів.
Збирання грибів для тисяч краян — не задоволення від прогулянки, слухання співу пташок, шелестіння листя під ногами і шуму верховіть, хоч і цього ніхто не скасовував. Насамперед це для них робота. Дари лісу існують, щоб на них можна було заробити, вважають люди. У пікові періоди на грибах можна вторгувати добрі гроші. Гриби продають кілограмами на ринках, тоннами за кордон фірми-експортери. Звичайно, ціни різняться залежно від того, хто і де їх продає. І ця різниця чимала — майже удвічі. Ці два тижні грибного нашестя за місцем свого проживання кілограм білих збирачі продавали гуртовим покупцям по 30 гривень, а на ринку — по 60.
У цьогорічний грибний бізнес великі корективи вніс карантин: ніколи раніше дари лісу не коштували так дешево, як тепер. Білі за 60 гривень — таке могло хіба приснитися, адже торік їх продавали щонайменше по 120. Головним у падінні ціни стали… туристи. За словами жінок, з якими довелося розмовляти на ужгородському ринку, ці покупці не шкодували грошей і завдяки їм формувалася пристойна ціна. Нині ж їх немає, а закарпатці дорого не купуватимуть. Вони краще самі підуть до лісу і назбирають.
Ціни впали через відсутність туристів
Але є в місцевих, які не бажають миритися з низькими цінами, паличка-виручалочка. Вони сушать гриби і продають їх трохи пізніше. Можна не боятися, що грибочки з’їдять черви, якщо вчасно не вдасться продати. Спокійно накладаєш у скляний або інший посуд (останнім часом популярними стали спеціальні контейнери із пластику) і чекаєш свого покупця. У засушеному вигляді ціну, яку, звичайно, теж формує ринок, можна тримати хоч скільки. Нині це 230—250 гривень за трилітрову банку. У щільно наповненому такому посуді зазвичай вміщається 300—330 грамів білих.
На ужгородському Зеленому ринку розговорився з Мар’яною Гулик. Вона приїздить до обласного центру аж із Туриці на Великоберезнянщині. Збирає гриби, які вона тут продає, вся сім’я.
«Ціни дуже впали, бо немає туристів, а тутешні люди не готові купувати за такі гроші, як гості», — розповідає пані Мар’яна. Вона й ще багато грибарів знаходять вихід у дистанційному продажу. Через «Нову пошту» її покупцями стають жителі багатьох областей.
І авторові цих рядків, до речі, на прохання одного зі знайомих довелося відправляти білі гриби у столицю для подарунка аж в Америку. Там, каже, від закарпатських біляків були в захопленні. Ще б пак: їхній аромат уже переносить тебе в сліпучо-біле літо, в уяві вимальовується буро-червона листяна підстилка під правічними дубами й буками. Саме там народжується незрівнянний смак.
Хто рано встає, тому ліс багатства віддає
Збирання грибів отримало метафоричну назву тихе полювання недарма. Бо якщо йдеш лісом сам або з товаришем і довкола не чути людського гамору, то, наімовірніше, додому повернешся з повним кошиком. Якщо ж за десять-двадцять кроків чуються вигуки: «Ганно, ти де?», «Дивись, що я знайшла!» тощо, то, вважай, що твоє полювання завершиться здебільшого… користю для здоров’я. Додому вдасться принести хіба сироїжки, грузді й кілька красноголовців.
Саме тому грибарі змагаються у тому, щоб до лісу прийти першими. Іншим хай залишаться корінці, а нам потрібні вершки! Прокидатися вже о п’ятій ранку або й раніше, щоб за пів години бути у лісі та обійти добре знайомі місця, — це в характері справжнього грибаря.
Хоч багато залежить від того, де живеш. Якщо хата посеред лісу, далеко від центральних доріг, то можеш бути спокійним: твоїх грибів житель міста не знайде. Бо поки він доїде, а ще й застрягне у своєму інтересі біля крайніх лісових кущів, то ти вже встигнеш наповнити відро біляками.
«Збираю гриби змалечку, бо мій будинок біля самого лісу. Перші білі традиційно знаходжу на Вознесіння Господнє. І так щороку. А в сезон можу відстежувати грибні місця тричі на день, і завжди повертаюся з повним кошиком. В інші, незнайомі місця по гриби не ходжу — вдома гарантовано назбираю в рази більше, ніж деінде. Тут напевне знаю, де ростуть білі, парасольки, голубінки (сироїжки), бабки чи красноголовці. Хвилин 30—45 мені достатньо, аби пробігтися звичним маршрутом. Часу вистачає на все, головне — вранці добре все спланувати. До всього цього свіже повітря, перемикання уваги й відвернення від турбот допомагають розслабитися», — ділиться досвідом житель села Онок на Виноградівщині журналіст Іван Тупиця.
За словами співрозмовника, великий грибний урожай — явище циклічне. Цьогоріч наприкінці весни кількість білих справді порадувала: за раз міг і 3 кілограми принести. А ще раніше, у травні, збирав бабки й красноголовці, яких теж було багато. Білі ж залежать від погоди, бувало, і в невеликі приморозки знаходив. Оскільки Виноградівський район один з найтепліших на Закарпатті, то й полювання на гриби тут можливе у найпізніші терміни, вже коли в гірській місцевості білі мухи літають.
А ось Михайло Фіцай, який живе у високогірному селі Лопухів на Тячівщині, акцентує на іншому. До його села дістатися складно, лісових угідь — неозоро, тож мисливців на гриби на гектарі негусто.
«Багато односельців рушають по гриби цілими сім’ями, заробляючи непогані гроші. Хто ходить часто, той заробляє по 10 тисяч гривень або й більше за місяць, — каже він.
Уже чекаємо пшеничних
Мар’яна Гулик каже, що грибний пік майже завершується. Цей період називають «гриби на Петра». Час літніх грибів уже минає, тепер треба чекати пшеничних. Це означає, що наступна хвиля їхньої появи в лісах буде в час дозрівання пшениці. Тож хто не встиг запастися грибами тепер, той ще матиме нагоду знайти свої боровики, моховики, лисички, підлісники, красноголовці.
Василь БЕДЗІР, газета «Урядовий кур’єр»
ФОТО: Іван ТУПИЦЯ
Тисячі людей рушають до лісу, а кому обставини не дають змоги — на ринки. Бо якщо не запастися смачними делікатесними білими, яких тепер багато, пізніше собі цього не пробачиш.
Зі збирачами грибів, покупцями спілкувався кореспондент «Урядового кур’єра».
По дари лісу — як на роботу
Піти в ліс, щоб насолодитися його прохолодою і подихати свіжим повітрям. Хто проти цього? А якщо ліс дає тобі змогу набрати кошик смачнючих боровиків-біляків, то це ще й практична користь. Тому й рушають у лісові угіддя, якими вкрита більш ніж половина території області, грибарі (так їх тут називають) на тихе полювання. Багато хто каже, що не пам’ятають такого, як тепер, урожаю грибів.
Збирання грибів для тисяч краян — не задоволення від прогулянки, слухання співу пташок, шелестіння листя під ногами і шуму верховіть, хоч і цього ніхто не скасовував. Насамперед це для них робота. Дари лісу існують, щоб на них можна було заробити, вважають люди. У пікові періоди на грибах можна вторгувати добрі гроші. Гриби продають кілограмами на ринках, тоннами за кордон фірми-експортери. Звичайно, ціни різняться залежно від того, хто і де їх продає. І ця різниця чимала — майже удвічі. Ці два тижні грибного нашестя за місцем свого проживання кілограм білих збирачі продавали гуртовим покупцям по 30 гривень, а на ринку — по 60.
У цьогорічний грибний бізнес великі корективи вніс карантин: ніколи раніше дари лісу не коштували так дешево, як тепер. Білі за 60 гривень — таке могло хіба приснитися, адже торік їх продавали щонайменше по 120. Головним у падінні ціни стали… туристи. За словами жінок, з якими довелося розмовляти на ужгородському ринку, ці покупці не шкодували грошей і завдяки їм формувалася пристойна ціна. Нині ж їх немає, а закарпатці дорого не купуватимуть. Вони краще самі підуть до лісу і назбирають.
Ціни впали через відсутність туристів
Але є в місцевих, які не бажають миритися з низькими цінами, паличка-виручалочка. Вони сушать гриби і продають їх трохи пізніше. Можна не боятися, що грибочки з’їдять черви, якщо вчасно не вдасться продати. Спокійно накладаєш у скляний або інший посуд (останнім часом популярними стали спеціальні контейнери із пластику) і чекаєш свого покупця. У засушеному вигляді ціну, яку, звичайно, теж формує ринок, можна тримати хоч скільки. Нині це 230—250 гривень за трилітрову банку. У щільно наповненому такому посуді зазвичай вміщається 300—330 грамів білих.
На ужгородському Зеленому ринку розговорився з Мар’яною Гулик. Вона приїздить до обласного центру аж із Туриці на Великоберезнянщині. Збирає гриби, які вона тут продає, вся сім’я.
«Ціни дуже впали, бо немає туристів, а тутешні люди не готові купувати за такі гроші, як гості», — розповідає пані Мар’яна. Вона й ще багато грибарів знаходять вихід у дистанційному продажу. Через «Нову пошту» її покупцями стають жителі багатьох областей.
І авторові цих рядків, до речі, на прохання одного зі знайомих довелося відправляти білі гриби у столицю для подарунка аж в Америку. Там, каже, від закарпатських біляків були в захопленні. Ще б пак: їхній аромат уже переносить тебе в сліпучо-біле літо, в уяві вимальовується буро-червона листяна підстилка під правічними дубами й буками. Саме там народжується незрівнянний смак.
Хто рано встає, тому ліс багатства віддає
Збирання грибів отримало метафоричну назву тихе полювання недарма. Бо якщо йдеш лісом сам або з товаришем і довкола не чути людського гамору, то, наімовірніше, додому повернешся з повним кошиком. Якщо ж за десять-двадцять кроків чуються вигуки: «Ганно, ти де?», «Дивись, що я знайшла!» тощо, то, вважай, що твоє полювання завершиться здебільшого… користю для здоров’я. Додому вдасться принести хіба сироїжки, грузді й кілька красноголовців.
Саме тому грибарі змагаються у тому, щоб до лісу прийти першими. Іншим хай залишаться корінці, а нам потрібні вершки! Прокидатися вже о п’ятій ранку або й раніше, щоб за пів години бути у лісі та обійти добре знайомі місця, — це в характері справжнього грибаря.
Хоч багато залежить від того, де живеш. Якщо хата посеред лісу, далеко від центральних доріг, то можеш бути спокійним: твоїх грибів житель міста не знайде. Бо поки він доїде, а ще й застрягне у своєму інтересі біля крайніх лісових кущів, то ти вже встигнеш наповнити відро біляками.
«Збираю гриби змалечку, бо мій будинок біля самого лісу. Перші білі традиційно знаходжу на Вознесіння Господнє. І так щороку. А в сезон можу відстежувати грибні місця тричі на день, і завжди повертаюся з повним кошиком. В інші, незнайомі місця по гриби не ходжу — вдома гарантовано назбираю в рази більше, ніж деінде. Тут напевне знаю, де ростуть білі, парасольки, голубінки (сироїжки), бабки чи красноголовці. Хвилин 30—45 мені достатньо, аби пробігтися звичним маршрутом. Часу вистачає на все, головне — вранці добре все спланувати. До всього цього свіже повітря, перемикання уваги й відвернення від турбот допомагають розслабитися», — ділиться досвідом житель села Онок на Виноградівщині журналіст Іван Тупиця.
За словами співрозмовника, великий грибний урожай — явище циклічне. Цьогоріч наприкінці весни кількість білих справді порадувала: за раз міг і 3 кілограми принести. А ще раніше, у травні, збирав бабки й красноголовці, яких теж було багато. Білі ж залежать від погоди, бувало, і в невеликі приморозки знаходив. Оскільки Виноградівський район один з найтепліших на Закарпатті, то й полювання на гриби тут можливе у найпізніші терміни, вже коли в гірській місцевості білі мухи літають.
А ось Михайло Фіцай, який живе у високогірному селі Лопухів на Тячівщині, акцентує на іншому. До його села дістатися складно, лісових угідь — неозоро, тож мисливців на гриби на гектарі негусто.
«Багато односельців рушають по гриби цілими сім’ями, заробляючи непогані гроші. Хто ходить часто, той заробляє по 10 тисяч гривень або й більше за місяць, — каже він.
Уже чекаємо пшеничних
Мар’яна Гулик каже, що грибний пік майже завершується. Цей період називають «гриби на Петра». Час літніх грибів уже минає, тепер треба чекати пшеничних. Це означає, що наступна хвиля їхньої появи в лісах буде в час дозрівання пшениці. Тож хто не встиг запастися грибами тепер, той ще матиме нагоду знайти свої боровики, моховики, лисички, підлісники, красноголовці.
Василь БЕДЗІР, газета «Урядовий кур’єр»
ФОТО: Іван ТУПИЦЯ
