Як закарпатська журналістка першим «карантинно-послабленим» рейсом їхала

Із 1 червня, після 2,5-місячної перерви, офіційно запустили транспорт. Але… Коли о 7.20 прийшла на автовокзал в Іршаві, то він «спав» – жодного автобуса. Не спали тільки поліцейські та «замасковані» й «зарукавичковані» працівниці вокзалу. Порадували: рейс до Ужгорода таки дадуть, але лише о 9.00.

Мовляв, перший день, а от завтра «всі маршрути будуть». Хоча за цей проміжок часу за графіком мали відправитися два до Мукачева та ще три до обласного центру. Не здивована, такі ситуації не вперше – пак йсе Іршава!))) Зате заходи по захисту від COVID-19 забезпечені: без маски за квитком зась, є «червоні лінії», стіл із антисептиком та роздрукована інструкція, в якій, зокрема, й про те, що проїзд без масок заборонений.

Прокидався базар, і на автостанцію почали з’їжджатися сільські автобуси. Водії забанували один за одним, тому кучкувалися й жваво говорили про карбюратори, глушники й те, що «бензін упав». Фіглювали й із касирками: «Не цюлюву тя, бо щи карантин». На що останні серйозно просили не казковати, а вдягнути маски. Хтось послухав, а хтось ні. На села буси відправлялися порожніми – з одним-двома пасажирами.



А ось і мій білий «китаєць» – помитий, шофер у масці. До Ужгорода їде всього 5 чоловік, іще 3-4 – до сіл і Мукачева. Серед них – знайоме обличчя… водія на 7.45, яким зранку планувала добратися. Він їхав у варош за автобусом, бо рейс обслуговує Мукачівське АТП. Якась бабка бубніла собі під ніс: «Сисю рянду на писок треба класти, а я в нів дихати не бируву». Знаю, чому так сердилася: хотіла їсти багету. Коли вийшла, майже всю дорогу була тиша, аж поки в Ужгородському районі шофер не підібрав одну жону. Вона раділа, що нарешті їй зупинився автобус, а він – що виконує перший «історичний» карантинно-послаблений рейс із Іршави в Ужгород. Жінка місяць тому повернулася з Німеччини й почала лармувати: там маски не носять, і транспорт їздить, а тут – комедія. Водій виявився розумним, майстерно апелював. Я мовчала: най собі люди поговорять. Далі було ток-шоу про ситуацію в країні. Апофеозом стало: «Но, наникалися серіалу та вибрали. Ци тямите заграничний «Просто Марія»?! 400 сирій. Жони ревали, чоловіки тоже. Но, та я думаву, ош наші люди би й за Марію проголосували». Заради цієї фрази варто було їхати.

Оксана ШТЕФАНЬО, НЗ