Новини по нашому 590 Переглядів 0 Рейтинг

«Взяла ониє та бух мене оним по оному онако»: Як повітовий суд у Хусті розглядав сутичку між сусідами-верховинцями

червня 19 / 2019
«Взяла ониє та бух мене оним по оному онако»: Як повітовий суд у Хусті розглядав сутичку між сусідами-верховинцями
Притча про недовареного когута і селянську хитрість.

…Минуло понад тридцять п’ять літ, як цю придибенцію розповіла мені, студентові-журналісту, одна стара бабуся з гірського села Керецьки, родина якої була учасницею тих «справжніх старих шторій». А діялося це щонайменше років сто двадцять тому. Ще за часів Австро-Угорщини.

У місті Хусті тривало вже друге засідання якби повітового суду. Розглядалася сутичка, яка сталася між сусідами-верховинцями і яку, сказали б сьогодні, — протокольно зафіксувала жандармерія. Заслуховується потерпіла сторона. Тож сусідка дає пояснення суддям, один з яких володіє угорською мовою, інший німецькою, а з простонародної перекладає офіційний товкмач. Одна з ґаздинь так розповідає про те, що сталося: «Приходжу я до неї на ониє. А мій оний у її онім. Я кажу їй стиха: «Ото мій оний у твоїм онім». А вона взяла ониє та бух мене оним по оному онако».

Суд тричі вимагав повторити сказане і розтлумачити врешті-решт, що має на увазі потерпіла. Але та один до одного говорила вже втретє так, як і першого разу. Друга сусідка на знак згоди лише кивала головою, мовляв, так воно й було і додати більше нічого не має.

Товкмач, як бідолашний не старався, але перекласти доступно сказане не зміг. «Довгі роки, панове поважні судді, перекладаю, але вивести на чисту воду глаголене цією жінкою не можу…». Нарешті судді спересердя закрили засідання, так і не присудивши закарпатським прототипам баби Палажки й баби Параски жодної покари.

…А було все так. Приходить сусідка до сусідки на квас (тоді дріжджами не користувалися), аби спекти хліб і аж язик свербить, так хоче сказати, що в неї пропав півень. Аж дивиться, а її когут вариться у сусідському горщику. Вона й промовляє, аж зціпивши зуби, але досить тихо сусідці: «Ото мій когут вариться у твоєму баняку!..». А та, маючи силу в своїй хаті, миттю розлютилася, вийняла гарячого півня за обидві лапи з горщика та бух її півнем по голові. Дуже боляче…

Правда, дорога до Хуста далека — іти темними хащами, лякаючись звіроти, треба було щонайменше від опівночі до пізнього ранку, коли сонце вже підіймалося досить високо. Тому й ступали жінки тихо одна біля одної. А коли перший раз засідав суд, то їх попередили: або три місяці темниці, або корову продаси, аби виплатитися за скоєне. Перша сусідка буда мудріша і думає: заплатить вона коровою за зарізаного когута, але тота мені дихати не дасть і наворожить, що й моя корова здохне… І протягом некороткої дороги все-таки умовила постраждалу примиритися. А правдоподібну «легенду», суть якої не зміг би чітко розтлумачити ніхто з премудрих, — вигадали самі жінки. Начебто правду каже сусідка, а чому її ніхто не розуміє, так то вже хай чухає потилицю суддя…

Отож-бо, голотьба на вигадки вдала.

Василь Нитка,
заслужений журналіст України — Ріо
Категорія : Новини по нашому


Loading...
загрузка...