Новини по нашому 970 Переглядів 0 Рейтинг

У горах Закарпаття відпочивальники зустріли чоловіка, який блукає в горах вже 14 років!

травня 10 / 2019
У горах Закарпаття відпочивальники зустріли чоловіка, який блукає в горах вже 14 років!
Містичні події – мабуть, таке ж банальне явище, як похід у гори Карпати.
Тож давайте про похід. Я дуже люблю гори. Та й друзі в мене такі, що їм аби не в генделик, а тільки – в гори. Трапляється якась там вільна година, то ми ту годину ліпимо до ще одної, а потім – до ще одної, щоб можна поїхати в гори.

Дружини нас у цьому ніколи не підтримують. Але вони за нас спокійні. Бо вже багато разів могли пересвідчитися, що ми таки і справді ходимо в гори, а не на пиво і не до дівчат. Так от, одного разу в горах із нами трапилася халепа. Ми заблукали. Такого з нами ще ніколи не було.

Та й це ніби не кінець світу. Багато разів ми ж ночували в горах. Але тепер нам треба було спуститися в село і висушити десь взуття, бо земля під нами була дуже волога. А ми взули нові черевики, які виявилися бракованими. Підошви одразу ж стали протікати. Ще один урок, що в гори треба брати тільки випробуване взуття.

Ми знали, що село має бути десь за кілометр звідси. І треба лише спуститися з цієї гори. Навіть бачили його вогні. Але почали ми спускатися, а ніякого села там нема і в помині. Та й вогні теж чомусь зникли. Не могло ж це нам примаритися усім. Так ми кружляли кілька годин. Один із нас – Петро – сказав, що це нас просто водить. І що таке іноді буває з людьми в лісі.

Скінчилося тим, що взагалі зайшли в глибину хащі. І вирішили посушити наше взуття над багаттям. Відкрили тушонку, поїли. А потім поставили намет. І тут до нас із лісу виходить молодий чоловік. Він нас так вразив, що ми аж розгубилися. Бо вдягнутий він був дуже урочисто. У якісь нові туфлі. У білосніжну сорочку, яка на тлі темної хащі здавалася моторошною.

Він сказав, що заблукав. Але коли сказав, що блукає тут 14 років, нам стало лячно. Або чоловік жартує. Або… Нам стало страшно, хоч ми й не з лякливих. Бо справді так бути не могло. Якщо б цей городянин і заблукав, то в такій білосніжній сорочці він не міг тут блукати 14 років.

Він спитав нас тільки, чи не має хтось ручку або ж олівця. Ми, звичайно ж, завжди носили такі речі із собою. Адже буває й таке, що десь у дорозі щось треба записати – причому терміново.

Чоловік сказав, що його звати Олексій і попросив нас записати на листку якесь невідоме нам прізвище.

– Вранці спуститеся в село. І попросите цю людину, щоб забрала мене звідси. Я дуже вас прошу.

Ми не стали перепитувати, чому він сам цього не хоче зробити. Якось язик від страху не повертався.

У нас виникло багато підозр. Може, він з глузду з’їхав? Чи втік від родини? Але чоловік поводився дуже ввічливо. Їсти він не захотів. Коли ми йому запропонували зайвого светра, він сказав, що йому не холодно. Але ж він був дуже легко одягнутий. На ньому не було навіть піджака. Ми все ж кинулися шукати для нього теплі речі. Але коли повернулися, то незнайомий юнак уже зник.

На ранок ми спустилися в се-ло – тією ж дорогою, що й увечері. Тепер на цьому місці справді було село. А увечері ми побачили тільки пустир. Прийшли в село. Перепитали, чи живе тут отой чоловік, прізвище якого в нас було записане на папірці.

І справді, був такий у селі. Ми до нього й подалися. У дворі нас зустрів господар. Йому було років під шістдесят. Двір та будинок виглядали дуже багато. Ми одразу його й спитали – а чи знає він Олексія, якого треба забрати з лісу?

Він чомусь там у білій сорочці блукає, – додали ми. – Каже, що вже 14 років. Не знаємо, може щодо 14 років – й неправда. Бо не може чоловік 14 років жити у такому парадному костюмі в лісі. Та й холодно ж там уже. Але це все, що ми знаємо. А ви вже робіть, як хочете.

Господар зблід як стіна. Не запросив нас до хати, а сказав, щоб ми ішли собі геть – поки здорові. Ми здивувалися: щось тут не так. Але зрозуміли, що господар налаштований недобре.

А в селі нам розповіли таку історію. Виявляється, цей господар – місцевий багатій та так званий авторитет. Залицявся до дружини Олексія. А потім його вбив у лісі і став жити з його жінкою.

Кажуть, що завів парубка у ліс одразу після святкування його дня народження. Але ніхто цього довести не зміг. Відомо одне – Олексія більше в селі не бачили. І сталося це 14 літ тому. Нині він вважається зниклим безвісти. Дружина каже – її чоловік кудись поїхав і не дає про себе ніяких звісток…

Марія КАЧУР
Категорія : Новини по нашому


Loading...
загрузка...