Закарпатський Загорб — інший світ: із покинутими хатами та неймовірними краєвидами (ФОТО)

листопада 16 / 2018
Закарпатський Загорб — інший світ: із покинутими хатами та неймовірними краєвидами (ФОТО)
В середині жовтня ми побували в невеличкому селі Загорб, що на Великоберезнянщині. Розташоване воно біля підніжжя гори Черемхи, за 27 км від райцентру. Добиралися з Ужгорода електричкою 2 години (вартість квитка – 20 грн). У підсумку захотілося не стільки розказати читачам про історію населеного пункту, як показати у фото.

У магазині – продукти й хімія вперемішку

Станція Загорб біля лісу, неподалік траси. Тут і сільський магазин, де вперемішку з продуктами – вінки, свічки, побутова хімія. Але нас цікавить інша частина – в горах. Туди їдемо на авто з художниками, які перебували на пленері у Стужиці, але в пошуках мотивів роздивлялися й довколишні села.

Про асфальт забудьте. Про «Водафон» – також, тут є лише покриття «Київстару». У невеликому будинку під символічним номером «100» розташувалася сільрада й бібліотека, ФАП та клуб. Усе закрито, бо субота. Хоча працюють із понеділка по п’ятницю з 8.00 до 17.00 – такий щільний графік рідко зустрінеш у селах. До речі, до території Загорбської сільради належить і с. Жорнава (4 км до залізничної зупинки). Вже не перший термін тут головує Олексій Мушак. Поряд невеличкий акуратний магазинчик, асортимент невеликий, але ми знайшли навіть лимони. Продавчиня каже, що хоч і пишуть у інтернеті, що в селі є понад 500 мешканців, та насправді залишилося набагато менше. Молодь виїжджає в місто, на заробітки….
Закарпатський Загорб — інший світ: із покинутими хатами та неймовірними краєвидами (ФОТО)

А далі, вище, починається інший світ – оригінальні дерев’яні хатки, хліви, які розкидані хаотично, то на узвишші, то в низині. Чимало з них покинуті, напівзруйновані. Окремі ще вірно стереже Сірко на ланці, котрий через відсутність господарів не знає дати собі раду: то ховається в листя, то гріється на даху будки. «Тут ніхто не живе. Поїхали в Чехію. Пса ми підгодовуємо», – каже бабка, яка помітила чужинців біля двору. Субота в місцевих мешканців традиційна – хтось доганяв пса, бо зірвався з ланцюга й може поїсти сусідських курей, хтось колов дрова, інші з кадуба носили у відрах воду…
Колись у селі був водяний млин

Є відомості, що село засноване в 1551 році, в інших письмових джерелах уперше згадується в 1582-му. У 1638 р. тут проживали дві шолтиські, вісім селянських і 21 желярська родини. У 1725 році, згідно з податковими списками було 7 кріпацьких сімей. Тоді тут працював водяний млин.

Цікаво прочитати про село в «Історії міст і сіл Української РСР». Тут ідеться, що в Загорбі розташувалася бригада колгоспу «Бескид», за якою закріплено 415 га землі. Господарство – рільничо-тваринницьке. А ще – в жовтні 1914-го населений пункт став ареною бойових дій між російськими і австро-угорськими військами. В 1919 р. селяни самовільно викосили державні луки в урочищі Бескиди. В 1924-му тут виникла комуністична організація. А 16 жовтня 1944 року Загорб визволили радянські війська від фашистських окупантів; 46 жителів пішли добровольцями до Червоної армії.
Стара Цирьков

На узгірку, за жовтогарячими деревами, ховається церква св. Василя Великого (1885 р.). Хоча на фасаді надпис «1922». У 1751-му згадують дерев’яний храм із двома дзвонами в урочищі Стара Цирьков. Вона була в занедбаному стані, але мала старі й нові образи та церковні книги, каже закарпатський дослідник сакральної архітектури Закарпаття Михайло Сирохман. Після 1751-го звели нову культову споруду в урочищі Пелекінська Загорода. Тепер тут – типова мурована базилічна церква, яку будували 12 років, а село тоді налічувало, як розповідає колишній дяк Василь Іваниця, близько 30 хат. Камінь брали в урочищі Скалка.

Шематизм 1915 року вказує на 1885-й як рік оновлення храму. В 1922-му була велика пожежа. Згоріли школа, кілька будинків, від церкви залишилися лише стіни. Тоді ж зібрали кошти для відбудови, пише М. Сирохман. Після ремонту вежа стала нижчою на одну главку. У ній розташовані три дзвони, найбільший і найменший виготовила ужгородська фірма «Акорд» у 1930-му. У 1988 році провели ремонт і замінили багато старих речей. Нові ікони намалювали Василь Дуб та Василь Кешкентій із Жорнави. Місцевий різьбяр Василь Стружак у 1998 р. почав робити досить своєрідний іконостас. У селі діє релігійна громада УПЦ св. Святовасилівської церкви. Місцеві кажуть, що туди не дуже ходять. Нікому.

Із 2007-го в Загорбі діє й греко-католицька громада. Освячення наріжного каменя під будівництво церкви провів владика Мукачівської греко-католицької єпархії єпископ Мілан того ж року, а влітку почали зводити храм. Керував роботами о. Василь Данилаш, значним був внесок прихожанина Степана Гребіня. Служити до храму приходили й священики сіл Верховина Бистра та Луг. Новий греко-католицький храм Різдва Івана Хрестителя в селі Загорб – Жорнава освятили в 2013-му.

20181013_140733-768x888

Одна вчителька на всю школу

Біля церкви св. Василя Великого є ЗОШ І ступеня. Це невеличкий будиночок із почорнілого від старості дерева, але добротний. Із директором школи Ганною Янковською ми спілкувалися по телефону.

Приміщення збудоване ще за часів Чехословаччини, тут навчається всього 9 діток. У першому класі, до прикладу, четверо. Є 1-й, 2-й та 3-й, а ось 4-го – нема: «вибув» у Жорнавську ЗОШ І – ІІ ст. Графік роботи свій для кожного класу, скажімо, 2-й іде на уроки об 11.30. Справа в тому, що Ганна Василівна – єдина вчителька (!), дві не так давно звільнилися. Але каже, що нарешті знайшла викладачку англійської, яка буде сюди добиратися зі Стужиці. Сама ж директорка ходить пішки з Жорнави. Іноді її «підкидує» авто, яке довозить у школу булочки. Жінка дуже моторна, створила в закладі музей українського народознавства, в експозиції – речі заслуженої майстрині народної творчості з Ужгорода Ірини Куцик. Сама пані Ганна грає на акордеоні, з дітками влаштовують концерти. Розчистила біля школи криницю, яка 40 років була захаращена. «Будівлю треба би відремонтувати, але дітей мало, то гроші не дають», – каже. Закінчивши ЗОШ, діти продовжують навчання (5 – 9 клас) у згаданій Жорнаві, а далі – у Ставному.

Галина Малош, яка мешкає у Загорбі неподалік залізниці, викладає у школі в Стужиці. Розповідає, що торік під час пленеру в Ужанському нацпарку провели з вихованцями майже весь день із художниками, які приїхали з різних міст України. «Діти були щасливі, бо пройшли майстер-класи. Побільше б таких заходів»…

А тим часом біля кадуба зустріли пенсіонерку пані Ганну. Бідкається, що води нема: не було дощів. Місцеві ходять по неї у шкільну криницю. «Жиють» (тут говорять із наголосом на «и») із дідом самі, діти будуються: «молодьожі» в селі мало». Тримають худобу. «Ми старі, не маєме де продавати, в Ужгород возити далеко.

Єдной лишиме про себе, другой здаме, – ділиться. – Де здаємо? Треба різникам дзвонити, домовлятися. Беруть чуть не даром – за кілограм живої ваги 65 гривень». За яблука – 50 копійок за 1 кг, а мішок для яблук – 5 грн, тож і не заробиш. Наостанок бажала: «Бодай’сьте здорові били, й час скоро із вами пройшов». «Я маю й коня, – похвалився пан Василь, із яким розговорилися, коли сиділа на узгірку біля церкви. – Й корови мої. Про нас усі забули. Й Бог також».

Ми ще піднялися з етюдниками над селом на пасовища. Корови тут не бояться незнайомців, близько підходять. Бачили тут і хрест із сонцем та місяцем – раніше щось подіб­не зустрічати не доводилося. Коли спускалися, нас довго не покидав запах достиглих і не зібраних під деревами яблук…

Оксана ШТЕФАНЬО, НЗ
Категорія : Новини по нашому
Пенсіонер
16 листопада 2018 11:25

Оксанко із НОВИН , дуже цікава і повчальна твоя стаття!щастічко бись мала.


Залишити Коментар